Глава дев'ята. Нова проблема.

-- Ну? Про що він тобі сказав? - Не переставала донімати Морока, який все ще не міг нормально отямитися, Міріана.

-- Да заспокойся! Дай мені спочатку в себе прийти! - Гаркнув на неї провідник і моя подруга одразу ж замовчала.

   Ооо, впізнаю у цих інтонації і словах нашого минулого й холодного провідника, який був до усього цього. А я вже гадала, що зі справжнім Мороком щось сталося, доки ми намагались щось вияснити й зрозуміти тут... Помилилась. Нарешті, провідник заговорив: 

-- Він сказав, що вам треба йти туди, де щось може буди пов'язане з однією з вас.

   І що це значить? Мабуть, цей дух лісний - чи ким він там є, - має наувазі табір Лісного Народу. Але ж ми були там доволі довго і нічого такого нам не наважувалася "показуватись". То куди саме треба йти? Невже цей дух... Морок тільки підтвердив мої здогадки:

-- Я гадаю, що він мав на увазі піти до тих місць, де зазвичай проживають двоноги.

   По мені неначе пробіг невидимий струмінь блискавки, а серце закалатало так, неначе погрожувало мені ось ось вистрибнути з грудей. Мені треба буде йти до двоногів і намагатись зрозуміти, що сталося тієї ночі, коли я вбила Сапфіру?... Тоді зрозуміло, чому Морок став таким злим. Та він же ненавидить двоногів, і зараз мабуть почав ненавидіти й мене!

    Я опустила голову, починаючи розуміти вже багато деталей даної ситуації. Спробувала вибачитись, але Морок не дав мені і слова сказати, прошипівши:

-- Забирайся звідси, я більше не хочу тебе бачити на своїй території, клятий двоніг!

   Я різко подивилась на провідника, відчуваючи, що ось ось почну відчувати сльози на своїх щоках і намагаючись тримати себе в руках. Морок дивився на мене так, неначе я перевернула усе його життя шкереберть і зробила щось дуже погане, чого провідник досі не може мені вибачити.

   Але що я йому такого зробила, щоб він так одразу почав ненавидіти мене? Ми навіть не знаємо, хто я є насправді - двоніг чи Лісний... Так, мене знайшли тієї ночі у лісі покинуту батьками і навіть тоді було незрозуміло, хто я ж насправді і де жила до того, як мене знайшли. Але це ще не доводить того, що я насправді чистий двоніг!

-- Мороку... - Тихо мовила я, відчуваючи, що мене починає помалу сіпати. - Що я зробила тобі такого, що ти одразу ось так ставишся до мене?...

   Відчуття, що я зараз знову можу зірватися і когось вбити, навіть не бажаючи цього, не дали мені можливості повністю почати злитись або відчувати розчарування і великий сум.

   Морок подивився на мене так, неначе я була для нього малою купкою сміття, яке знову викинули двоноги десь у лісі. 

-- А я ще вірив, що ти справді зможеш змінити долю мого Народу. - Спокійно промовив провідник, неначе зараз нічого такого й не відбувалось.

-- Ти... Звинувачуєш мене в тому, що я можу бути якимось двоногом?! Ти хоча б розумієш, що говориш?! - Гаркнула на Морока я і вмить зупинилась, відчувши одразу той порух моїх зіниць, який був у той момент, коли скажена Сапфіра намагалась відгризти частину моєї ноги.

   Гадаючи, що краще буде, якщо я уйду звідси якнайшвидше, або прямо зараз, щоб знов хтось не постраждав від моїх рук, я різко розвернулася і подалася геть, куди тільки очі дивляться. Я розуміла, що до ніякого добра це не призведе, але моя образа й бажання нарешті не бачити ненависного мені з цього моменту провідника були сильнішими за страх чи ще щось.

-- Мірардо! - Почула я позаду себе оклик Міріани, але навіть не озирнулась.

   Кинувши щось на останок по типу "вам було краще без мене з самого початку!..." , я продовжила швидко йти кудись уперед, навіть не знаючи, куди.

..

..

..

..

..

   Через деякий час я вже сама вийшла на кам'яну й жорстку стежку двоногів, яка вела уперед і повертала одночасно у різні боки. От так ну, мозок сам привів мене сюди. Але навіщо? З-за двоногів є тільки одні проблеми! Наприклад, ми з Мороком посварилися через них...

   Різко я побачила попереду себе якусь дивну тінь, яка швидко перебігала від одного стовбура. Уважно придивившись, я зрозуміла, що тінь була у чорній масці. Може, це той, хто мені потрібен і мозок вивев мене сюди спеціально, щоб зробити таку собі "зустріч" з цією тінню?

   Спочатку я хотіла повернутися за Міріаною і Мороком, щоб розповісти про загадкову тінь і щоб ми разом спробували вийти з нею на контакт. Але згадавши, що Морок тепер ненавидить мене ні за що, я передумала це робити, продовжуючи слідкувати за тінню.

   Яка до речі несла щось загадкове у своїх руках. Воно мало округлу - а якщо більш точніше, то овальну - форму і блищало на світлі, неначе гарний коштовний камінь. Розгледіти повністю його я не встигла, тому що тінь підбігла до ближнього місця, де було велике скупчення старого листя й запорпала цей предмет у них так, щоб його неможливо було побачити.

   Я хотіла було підійти до того місця, але зрозумів, що зараз це дуже ризиково, навпаки, заховалась у ближніх до мене кущах, продовжуючи таємне слідкування. Тінь, коли закінчила з тим предметом, декілька разів озирнулась перед тим, як нарешті піти з того місця.

   Просидівши у своїй схованці декілька хвилин в очікуванні того, що загадкова тінь або хтось ще будуть підходити до того місця, я нарешті не витримала. Вставши у повний зріст, я підійшла туди і почала розривати купу старого листя. Через декілька секунд мої руки наткнулись на щось тверде і гладке, а потім я нарешті дістала ту річ, яку старанно ховала тінь.

   Як я і казала раніше, ця річ була круглою і трішки видовженною зверху. Воно було білого кольору, а по ньому, неначе маленькі змії, були голубі риски. Зваживши його в руці, я зрозуміла, що там майже нічого нема. Але чому воно потребувало такого необхідного заховання на окраїні лісу? Хіба якщо його спробувати відкрити...

   Різко в мене неначе хтось непомітно вистрелив чимось незрозумілим. Яке до речі не принесло мені болю, але мені від цього захотілося дуже сильно спати. Притиснувши незрозумілу річ до себе і намагаючись зробити так, щоб уві сні я не зробила йому нічого поганого, я обережно лягла на холодну й трішки вогку від вранішньої роси землю, майже одразу ж заснув. При цьому продовжуючи тримати незнайомий предмет у руках, притискаючи до грудей. Мені нічого сьогодні не снилося...