Пролог. Під зорями.

     Коли саме люди можуть обертати свій час кудись  назад, щоб змінити якусь мить у своєму житті, щоб у майбутньому воно здавалось просто цукром? Ніколи. От і ми не можемо цього зробити, хоч як би ми цього не хотіли. Деякі ситуації настільки паскудні, що хочеться просто провалитись під землю, прийшовши до богів і більше ніколи й ніде не з'являтися.

     Повна луна вже встигла піднятися на небі й почати освітлювати все на землі своїм блідо білим світлом. Зорі усіяли майже усе небо. Хмар не було, що було дивним, скажу я вам. За майже усю останню повню йшов дощ. Тільки но він закінчився, визирнуло сонце, почав гріти все своїми теплими променями і всі почали радіти, що нарешті можна повилазили зі своїх домівок, як знову починається дощ.

    І ось сьогодні боги нарешті дозволили нам провести збори - увесь день не було дощу. Схоже на те, що й сьогоднішня ніч буде безхмарною. І зараз, коли вже настала ніч, повна луна здійнялась на небо, і нема ні однієї хмаринки, наші шамани можуть лягати й ділитись снами з богами й нашими вмершими предками. 

    Один з шаманів казав, що сьогоднішня ніч повинна принести кардинальні зміни до нашого Народу. Інші теж почали це підтверджувати. І навіть один старійшина сказав, що колись також було так. "тоді також йшла майже постійна злива" - казав він, - "і потім не стало нашого провідника. Після того Морок став провідником".

    Тоді той старійшина нахилився до мене і тихо, ніби хотів мені щось тайне сказати по секрету, сказав - "і після того Лісний Народ почав гнити".

   Багато хто зі старійшин не погоджувалися з тим, що Морок став провідником Лісного Народу після того, як вмер Галбатор. Але нічого зробити не могли з цим. Все ж таки Морок був призначений бути провідником після смерті Галбатора ще під час того, як сам Галбатор був живий, але відчував, що вже скоро йому настане кінець.

   Через деякий час - по словам старійшин - Галбатор вмер і його місце займає Морок. Після того Лісний Народ почав змінюватися. Я не застала Галбатора при житті, але я вже потихеньку починаю ненавидіти його. Чому? - спитаете ви.

   Хіба Галбатор не бачив з самого початку, якого гнилого Лісного він хоче поставити після себе провідником? Хіба так би зробив мудрий провідник, бажаючий для свого Народу тільки найкращого й найліпшого?

     Хіба що Галбатор був і сам такий у своїй молодості, як і Морок зараз а потім тільки порозумнішав. І тому він заплющував очі на те, що Морок був таким... дивним, тому що й сам таким був. Але скільки треба чекати на той момент, щоб і сам Морок став таким мудрим, як Галбатор при своєму житті?

-- Знов не спиш? - Спитала мене моя найліпша подружка і просунула голову до мого кубла.

   Я підняла голову і в напівтемряві - з-за того, що зорі й луна світили так, що було майже як днем - подивилась на Міріану. При згадці її імені мені одразу згадались ті миті, коли старійшини розповідали про море й жовті берега.

   Я ніколи не бувала там, але було таке відчуття, ніби я вже колись жила. І за своє минуле життя я встигла побувати вже в багатьох містах. Але чомусь я не пам'ятаю нічого і коли намагаюсь хоч щось згадати, мені це не вдається.

-- Так, не спиться.. - Тихо сказала я, намагаючись нікого не розбудити. - Знову згадувала балачки старійшин про Галбатора і про те, яким класним він був провідником, а потім ось так от взяв і загадково вмер.

   Так. Галбатор колись просто вийшов собі на таке собі полювання  і потім різко й загадково щез. Ніхто не знав, чи насправді він вмер, чи просто перейшов на сторону двоногів, шукаючи більш ліпше життя, ніж тут, у лісі.

     Майже увесь наш Народ спочатку шукав свого бившого провідника по усіх закутках нашого лісу, сподіваюсь, що він хоча б вмер а не зрадив Лісний Народ, перейшовши на сторону двоногів. Тому що перейти до двоногів вважайте для нас як якось то гріх.

    Тоді, коли ми шукали старого провідника, на нашому чолі вже виступав Морок, як справжній провідник Лісного Народу. У ці дні, коли вже настала люта осінь, він був єдиним спасінням нашому Народу і всі чіплялися за нього, неначе за рятівний виступ десь на вершині самої високої у світі гори.

    У ті дні Морок був ще абсолютно нормальним і ще нормально відносився до кожного з нас. Принаймні він намагався таким бути, але щось все одно було не так. Він намагався бути мудрим провідником, не звертаючи уваги на те, що він тільки тільки став провідником. І що Галбатор його майже не вчив бути провідником...

   Але потім всі поступово перестали шукати Галбатора, гадаючи, що якщо він і живий, то прийде хоча би вибачитись перед своїм Народом. Якщо він звісно цього захоче і на це буде здатний. Тому що після того, як він ось так тільки тільки щез, Морок не з'являвся на людях майже цілу вічність, ніби чогось боявся. А коли він з'явився таки, то вже ненавидячи всіх двоногів, які взагалі можуть існувати.

   Міріана тихо зайшла до мого "кубла", якщо його взагалі так можно було назвати і я з якоюсь непевністю трішки встала а потім сіла на пригріту мною каменюку.

-- До сих пір більно після того, як Морок вітказав привітати тебе, як справжнього шамана?

   Я повільно кліпнула, неначе щось осліпило мене, а потім повагом кивнула. 

    Тоді сірі хмари набігли на небо, закриваючи його повністю і не даючи сонячному світлу проникнути на землю. Я вже чекала, коли Морок нарешті оголосить мене справді потрібною Лісному Народові. Усі теж вже чекали, тому що вважали, що я справді потрібна їм. 

   Але провідник все не виходив зі свого кубла, мабуть навіть і не збираючись зробити тоді повідомлення на весь наш Народ про те, що я тепер справжній шаман і можу теж по справжньому ділитись снами з богами. Він ніби знущався з мене й інших Лісових, затримуючи мою "церемонію". 

   Того дня він все ж таки не вийшов цього зробити, як і наступних днів. Після цього я вже почала втрачати надію. Та Морок був безжальним до цього і я до сих пір залишилась - та й залишаюсь, він до сих пір цього не зробив - звичайною ученицею.