Нова гілка реальності

Повертались у Пекло ми мовчки.
Без частини книги.
І без Тіни.

Коли ми прощалися, вона не виглядала засмученою. Трималась рівно, навіть усміхнулась — ніби все під контролем. Але я відчувала провину. Глуху, тиху. Бо все мало бути інакше. 

Арон заспокоював мене тим, що наклав на подругу захист. Сильний. Якщо з Тіною щось станеться — їй на допомогу прийдуть Цербери. Я слухала. Кивала. Але думки все одно поверталися до неї.

— Я лиш одного не розумію: як у Правителя гномів з’явився син-ельф? — промовив Бодя. Він досі, як і ми всі, був у шоці.

— Не знаю, я таке вперше чую, — сказала я.

— А ви не думали, що це названий син? — запитала Юда.

— Так і є. Гноми ніколи не з’єднують свою кров з іншими расами, — відповів Арон.

— Дуже цікаво… Я сподіваюсь, Тіна про все дізнається і розповість нам, — сказав Бодя.

— Як вона там? — тихо запитала Юда.

Моє серце знову стиснулося. Я не знала, що відповісти — і це було найгірше.

Арон торкнувся мого плеча, ніби відчув мою тривогу раніше за мене.

— Все буде добре, моя квітко, — промовив демон у моїй голові.

— До драконів ми підемо самі, — сказала я, більше з турботи, ніж із бажання відокремитись.

Юда одразу заперечно похитала головою.

— Аніка, ми всі засмучені за Тіну. Але це не означає, що ми боїмося. Ми команда. І ми будемо з вами до кінця, поки не знайдемо всі фрагменти книги.

Я відчула, як щось тепле підступає до горла. Насправді я ледь не просльозилась.

— До речі, — Бодя обійняв Юду однією рукою, — ви нам так і не сказали, навіщо вам книга.

Я подивилась на Арона. Він ледь помітно махнув головою.

— Так вийшло, що в найближчому майбутньому Пекло замерзне.

— Звідки ти це знаєш? — запитала Юда.

— Тому що вона повернулася з майбутнього, щоб цьому завадити, — відповів Арон замість мене.

— Чому ти не сказала нам про це одразу?

— Я не хотіла втягувати вас… і не думала, що для цього доведеться бігати по різних расах, випрошуючи у них частини книги.

Запала тиша. Не важка — швидше задумлива.

— Вибачте, що не сказала вам цього раніше, — промовила я, вдивляючись у їхні обличчя.

Юда підійшла ближче й обійняла мене.

— Аніко, ми з тобою. Що б там не сталося — ти можеш покластися на нас.

Її слова ще відлунювали в мені, коли Бодя раптом усміхнувся — легко, майже безтурботно запитав: 

— Якщо ти з майбутнього, то скажи: ми з Юдою одружилися? 

Майбутнє тієї гілки реальності було для них важким. Я пам’ятала, як перед самим весіллям Бодя зник безвісти на Полярних островах, а Юда… Юда майже втратила всю свою силу, намагаючись його знайти.

— Так, одружилися. Ти ще сумніваєшся? — я старанно усміхнулась, щоб не видати себе.

Юда й Бодя засміялися, щасливі, взялися за руки й, щось тихо обговорюючи, пішли до кімнати. Вони не помітили, як я зупинилася й задумливо провела поглядом їхню пару.

— Ти все зробила правильно. У цій реальності для них усе буде інакше, — сказав Арон.

— Не обов’язково читати всі мої думки.

— Просто ти думаєш надто голосно.

— Я з ними не зовсім чесна. Вони мали знати правду, — відповіла я, чи то йому, чи то собі.

— Відьмочко, може вже перестанеш робити себе винною в усьому? Їхня доля вже почала змінюватися. А те, що було в іншій реальності, тут може й не статися.

Я мовчала. І раптом усвідомлення накрило мене хвилею.

— Наша з тобою реальність теж змінюється. Я не мала тебе зустрічати.

— Не думаєш, що ми все одно зустрілися б? — демон підійшов ближче, уважно вдивляючись у мої очі.

— Не знаю. У Пекло я точно не планувала, — я поклала долоні на його плечі.

Він оцінив мій жарт — і напружився, коли відчув мої пальці. Його погляд став яскравішим, глибшим.

— Я іноді виходжу з Пекла, — прошепотів він мені на вухо, торкаючись мочки.

По спині пробігла дрож.

— А я думала, ти наче монах, — дражнила я.

— Хочеш, покажу, який я монах?

Він був надто близько. Одна його рука ковзнула у моє волосся, інша — до шиї. Від нього йшла така енергія, що мені доводилося стримувати подих. Я розуміла, що маю зупинитися. Але не хотіла. Усередині я боролася сама з собою.

— Ти ж розумієш, що нам не можна цього робити, — тихо сказала я. — Інакше ми будемо зв’язані навіки.

Я бачила, як і він бореться із собою. Він хотів відповісти — але замість слів лише сильніше обійняв мене, вдихаючи запах мого волосся.