Персефона

Розділ 8

– Я не очікувала, що в Пеклі може бути щось окрім криків душ, – промовила Тіна, вдихаючи запах старих книг і обережно проводячи пальцями по палітурках.

– Мені не віриться, що ми опинилися в особистій бібліотеці Персефони, – озираючись навколо, радісно сказала Юда.

– Не знаю, як вам, дівчата, але мені Пекло подобається, – Бодя радісно шарпав книги, вивчаючи назви, його очі світилися захопленням.

Бібліотека Персефони була одним із чудес магічного світу. Вона була настільки величезною, що за все життя не встигнеш прочитати навіть половину. Стеля тягнулася вгору, загублена в тумані свічок, а тіні між рядами книжкових полиць здавалися живими. Здавалося, самі книги спостерігали за нами, обережно стежили за кожним рухом.

Було безліч зон відпочинку, і я відчувала, ніби будь-якої миті за нашими спинами може з’явитися сама Персефона. Полиці тягнулися до стелі, наповнені описами магічних істот, чарівних світів і темної магії.

Цікаво, чи були у Персефони улюблені тварини? – подумала я, ковзаючи поглядом по ілюстраціях.

Далі виднілися полиці різних кольорів: так вона сортувала магію. Моє серце прискорилося, коли я помітила найтемнішу полицю – магію тьми. Вона виділялася серед усіх, темніша за ніч, загадкова, майже жива тягла до себе.

– Ніколи не думала, що Богиню Весни цікавитиме темрява, – обізвалася Юда, підіймаючи брови.

– Ну, їй потрібно знати, які сили мав її чоловік, – усміхнулася Тіна, підіймаючи голову від книги.

– Друзі, ходіть сюди! Ви ще такого не бачили! – вигукнув Бодя, і його голос лунав по залах, змушуючи тіні ніби оживати.

Він стояв біля карти Пекельного світу. Вона виявилася значно більшою, ніж ми очікували. На карті було позначено дев’ять регіонів, дев’ять частин Пекла, у кожному відбувалося своє переродження.

Поки друзі захоплено розглядали карту, мій погляд невільно зупинився на маленькому дерев’яному шкафчику, що манив мене своїм туманним магнетизмом. Хто я така, щоб відмовитися від спокуси?

Всередині лежало перо з чорнилом і акуратний блокнот. На його обкладинці круглими літерами було написано: ПЕРСЕФОНА. Я відчула, як повітря навколо злегка похололо, а легкий подув вітерця, який тут не міг бути, пробіг по моїй шиї. 

Невже я знайшла загублену книгу? Серце застрибало від нетерпіння. Повільно відкрила її — і миттєво зрозуміла: це не вона. Це був її особистий щоденник.

Я злегка розчарувалася, але водночас відчула дивну радість. Щоденник! Це можливість заглянути всередину її світу, її думок, її таємниць. Тепер я могла побачити Персефону такою, якою ніхто не бачив, і, можливо, зрозуміти, куди вона сховала справжню книгу.