Книга Мертвих

Сказати, що я була шокована від такого повороту подій — нічого не сказати.

— Отже… ти тоді мене обманув, — видихнула я, не зводячи з нього очей.

— Я думаю, скоріше, я не договорив тобі, відьмочко, — спокійно відказав демон, ніби мова йшла про щось абсолютно буденне.

— Але це нічого не міняє, — впевнено сказала я. — Ми просто не будемо завершувати ритуал. І все.

Арон нахилив голову трохи вбік, уважно вивчаючи мене. Було видно, що він думав про щось зовсім інше. Мої слова ковзнули повз нього, як вода по чорному камінню.

— З цим усе зрозуміло, — нарешті мовив він, зовсім не коментуючи моєї фрази. — Зараз важливіше інше. Скільки часу минуло відколи ти повернулася в минуле?

— Два роки, — відповіла я.

— Отже… ще два — і Пекло замерзне, — сказав він тихо. — Усе відбудеться точно так, як написано в Книзі Мертвих.

— Тобто… ти знав, що це має статися? — я навіть не приховувала свого здивування.

— Не всі послання з неї можна одразу розшифрувати, — його голос став нижчим. — І не завжди зрозуміло, як уникнути того, що там написано. Я, мабуть, розгадав це… але вже було пізно.

— Але чому ти нічого не сказав мені в майбутньому? Ти говорив лише те, що я зможу тобі допомогти.

Арон задумливо провів пальцями по медальйону на грудях.

— Цікаво, чому я не розповів тобі всього… — промовив він повільно, ніби звертаючись сам до себе.

— Тому що сам до кінця не був упевнений, — відповіла я замість нього. — Що було написано в книзі? Яке саме послання? — лише тепер я відчула, як холодок пробіг по спині. Все виявляється набагато складнішим, ніж я собі уявляла.

— Я не можу його прочитати, — голос демона змінився, став глухим, наче віддаленим. Він навіть не глянув у мій бік, лише повільно підійшов до балкону.

— Там шифр. Давай разом спробуємо його зрозуміти, — м’яко промовила я, роблячи крок до нього.

— Книга замерзла, — сухо відказав Арон. — І жодне закляття не здатне її розморозити.

— Замерзла? Чому? — я навіть не намагалась сховати здивування.

Арон повільно повернувся. Погляд — важкий, серйозний, майже темний.

— Бо в ній зупинився час.

Мені знадобилась секунда, щоб осмислити це.

— Пекло… і все, що з ним пов’язане… — він говорив обережно, наче слова могли щось зрушити. — Йде до загибелі. Лід — це не просто стан. Це вирок.
Книга замерзла тому, що її майбутнє обривається.

— Тоді чому ти не загадав бажання, щоб вона не замерзала? — я знизала брови.

— Тому що це розірвало б баланс, — відповів він твердо. — Світ не витримав би.
Я не розморозив книгу, бо шукав іншу. Ту, що має стати наступною опорою пекла.

— Тобто ми просто шукаємо іншу книгу, — я видихнула, але швидко зібралась. — Тільки поясни, як я можу допомогти, якщо ти сам не зміг її знайти?

Арон не одразу відповів. Подивився на мене так, ніби оцінював щось невидиме.

— Тому що її може знайти тільки жінка, — сказав він нарешті. — Це книга Персефони. Дружини Аїда.

Я завмерла в легкому ступорі, поки демон, не відводячи погляду, продовжував мені розповідати.

— Аїд любив своїх дітей, — почав пояснювати Арон, — але Персефону… він кохав понад усе.

— Я все одно не розумію, чому так сталося, — я намагалася звести пазл, але він розсипався в руках.

— Баланс, — сказав демон. — Він прагнув його понад усе. І хоч світ бачив у ньому лише темряву — Аїд ніколи не зраджував справедливість.

— Ти хочеш сказати, що щось почало змінюватися  в нашому світі… через те, книга замерзла?

— Світ змінився вже давно , відьмочко. І ми разом із ним. Те сховище, яке я тобі сьогодні показував, — майже повне. А це означає лише одне: баланс уже похитнувся.

— Але як… книга Персефони може це виправити? — я не приховувала недовіри.

— Персефона належала двом світам — живих і мертвих, — пояснив Арон. — Її книга — єдине джерело сили, яке здатне врятувати не лише Пекло. А й усе живе.

В моєму горлі стало сухо.
Я раптом зрозуміла: якщо Пекло зникне — настане Хаос. Душі почнуть повертатися в світ темнішими, жорсткішими… бо Безодня — єдине місце, що може їх змінити. Якщо вона впаде — темрява накриє всіх.

— І де нам її шукати? — запитала я.

— На жаль, цього я не знаю, — відповів він повільно. — Єдине: знайти її зможе жінка, чия душа чиста… та хто здатна зрозуміти і живих, і мертвих. На неї впаде тисяча стріл…

— Але не зачепить її, — перебила я.

Арон завмер. Його погляд різко загострився.

— Звідки ти знаєш ці слова?

— Коли ти прийшов до нас із бабцею…— я зупинилася на мить, вдихнула. — Її останнє послання було: «Тисяча стріл впаде, та не зачепить тебе. Те, що в темряві — не бійся. Світлом обернися. Пекло інієм покрите… Холодно».

Він на мить опустив очі, ніби важив кожен склад.

— Те, що в темряві — не бійся… — він повторив повільно, наче пробував смак пророцтва. 

— Можливо, щоб зрозуміти, де схована книга, нам потрібно дізнатися більше про Персифону, — сказала я, вже думаючи наперед.

— Ти права, — Арон кивнув повільно. — Це і буде ваше перше завдання. Завтра ти й твої друзі вирушите до її бібліотеки.

— У Персифони була власна бібліотека? — я не стримала подиву.

— У неї було все, — відповів він посміхаючись.