Хто питає, той не блуде

Розділ 6

У Пекло нас відправили телепортом — і ще перед стрибком попередили, що нас можуть зустріти… а можуть і ні.
Зрештою, за останні п’ятдесят років ми були першими студентами, які наважилися сюди сунутись.

І, звісно, нас не зустріли.

Викинуло просто перед головними воротами — височенними, чорними, з масивним замком, який виглядав так, ніби тримає всередині щось, що краще ніколи не випускати.

— Бачу, гостинність тут на висоті, — хмикнула Тіна, торкнувшись замка пальцем.

— І що тепер робити? — Юда обвела поглядом стіни, наче шукала хоч якийсь секретний вхід.
— Практика закінчилась, так і не почавшись?

— Зачекайте, — я вдихнула глибше. — Я спробую призвати демона.

— ТИ серйозно? — Бодя зсунув брови, ніби я щойно запропонувала постукати в двері Чумного бога. — Тут? У них під порогом?

— Просто… дайте мені хвилину.

Я відступила на кілька кроків, заплющила очі й зосередилась. Уявила його — погляд, усмішку, той спокійний голос. Відчула нитку між нами, тонку, але міцну, натягнуту крізь час.

І ледь чутно, більше подумки, ніж голосом, промовила:

— Арон.

Демон з’явився нізвідки — саме таким, яким я його пам’ятала.
Хіба що очі… тепер вони світилися справжнім полум’ям, і в цьому вогні кипіла лють. Він виглядав не просто роздратованим — обуреним, що його взагалі посміли турбувати.

Він окинув мене поглядом з ніг до голови й різко вирік:

— Як у такої маленької відьмочки взагалі виникла думка мене призвати? Це перше питання. А друге… я хочу знати, як ти це зробила.

— Просто подумала — і все вийшло само собою, — тихо відповіла я.

— Ми на практику до вас прибули, шановний, — втрутився Бодя, щиро переконаний, що перед нами просто якийсь демон, а не володар Пекла.

— Так, нас навіть ніхто не зустрів. Передайте своєму господарю, що це дуже негостинно, — додала Юда, склавши руки на грудях.

Арон повільно провів поглядом по нашій четвірці, немов оцінюючи кожного.
І раптом знову зупинився на мені.

Його голос пролунав просто в моїй голові — холодний, чіткий, знайомий:

— З тобою ми поговоримо пізніше. І без твоїх друзів.

Я відчула, як нутро стислося, але встигла зробити вигляд, що нічого не сталося.

— На практику прибули, — цього разу вже вголос промовив Арон, із ледве помітною іронією, що змушувала серце битися швидше. — Тоді… ласкаво прошу до мого Царства.