Назад в минуле

Розділ 5

Прокидалася я важко: голова гуділа, легка нудота підступала до горла — ніби я вчора гарно повеселилася.  Хоча… чому «ніби»? Так і було. Я повернулася саме в той день, коли вчора ми отримали дипломи про закінчення академії.

Два роки назад.
Ого… Я думала, мене закине не так далеко.

Кімната була завалена коробками з моїми речами. Ностальгія накрила хвилею: шість років життя в цих стінах, стільки сміху, сварок, навчання… і все це знову переді мною, живе.
І найголовніше — я можу прямо зараз побачити своїх друзів.

Я вже рвонула до дверей… але різко зупинилась.
Головна причина мого повернення нікуди не зникла. Я повинна знайти Арона.

І тоді мене осінило, чому кров Аїда повернула мене саме в цю точку. У цей період ми обирали місце для практики після Академії. Тоді я поїхала з друзями на острів Змій — це був один із найкращих періодів у моєму житті.
Але цього разу я виберу те, від чого всі тікали — Царство Мертвих.

Коли я побачила друзів, серце ледь не вискочило з грудей.
Я й гадки не мала, що за ці два роки могла так скучити за своєю улюбленою трійцею.

Бодя, Юда й Тіна стояли на сходах і гаряче сварилися, куди нам їхати на практику — на острів Змій чи Горгуль.

Бодя, або офіційно Бодніслав Луцівський, рудоволосий фенікс, розпалено пояснював, що Горгулі — суцільна біла пляма в науці.

— Ви просто не розумієте! — вигукував Бодя, розмахуючи руками, ніби від цього залежало його життя. — Острів Горгуль — це недосліджений скарб! Там може бути будь-що!

— Будь-що кам’яне, — пирхнула Юда й погладила його по волоссю, неначе заспокоюючи надто емоційного кота.

— А я от не збираюся сидіти на острові з дикими бабами, які кам’яніють від настрою! — обурилася Тіна, схрестивши руки. — Мені однієї «кам’яної» викладачки вистачило!

— Аніка, — видихнув Бодя, помітивши мене. — Ну хоч ти скажи їм, що Горгулі — це пригоди!

Я не витримала — посмішка сама розтягнула губи.

— Як я за вами скучила! — кинулася до них, обіймаючи всіх одразу.

Друзі розцвіли в посмішках.

— Ого, — хмикнула Тіна. — Невже вчорашня настоянка й справді була така сильна?

— Аніка, — сказала Юда, — за тобою останнє слово. Який острів?

Я глибоко вдихнула.

— Я знаю, що ми домовлялися… але я вирішила пройти практику в Царстві Мертвих.

Тиша.
Три обличчя.
Один колективний шок.

— Тобто… в Пеклі? — повільно перепитала Юда.
— Так. Там.

Бодя різко розвернувся до Юди:

— Я ж казав! Настоянка була не просто сильною — вона була проклята!
— Нічого не проклято, — зітхнула я. — Мені потрібно в Пекло. Серйозно.

Тіна підняла брову:

— Аніка… ну ти ж знаєш, що туди не ходять просто «подивитися». Ти впевнена, що це не наслідки похмілля?

— Це важливо, — відповіла я твердо. — Дуже важливо.

Юда зітхнула й поглянула на Бодю:

— Ну?
— Та що «ну»? — хлопець усміхнувся краєчком губ. — Речі вже майже зібрані. Не пустимо ж ми її саму в Пекло.

Тіна пирхнула:

— Якщо вибирати між дикими горгуль-бабами й грішниками, то я, мабуть, горітиму в Пеклі разом з вами.

— Юдочка? — промуркотів Бодя.
— Ех… — закотила очі Юда. — Хотіла засмагнути, а доведеться обгоріти в буквальному сенсі.

Я застигла.
Вони йдуть зі мною. В Пекло. Добровільно.

— Послухайте… там правда небезпечно. Я не хочу, щоб ви ризикували.

— Та годі, — відмахнувся Бодя. — Ти ж наша подруга. Куди ти — туди й ми. Навіть якщо це Пекло.

— Ми ж команда, — усміхнулась Тіна.

— І ніхто тебе там одну не залишить, — додала Юда.

Вони… сміялися. Жартували. Підбадьорювали.
А я хотіла плакати від того, наскільки сильно люблю цих трьох і як боляче мені знати, яке майбутнє на них чекає… якщо я все не зміню.

— Отже, — урочисто сказав Бодя, — вирішено. Відправляємося в Пекло!

Наша четвірка завжди привертала увагу, але такого ажіотажу, як зараз, не було ніколи.
Хтось шепотівся, хтось крутив пальцем біля скроні, хтось ставив ставки, хто з нас першим втече.