Рідна душа

Розділ 4

Наші пальці переплелися, і ми завмерли в центрі руни.
Повторювали закляття слово за словом — клятву, що відкривала нас одне одному до самого дна, з’єднувала душі, торкалася найпотаємнішого.

У цю мить ми стали ближчими, ніж будь-хто з наших рідних. Тепер не мало значення, де ми будемо — ми все одно відчуємо одне одного, навіть крізь відстані й час. Наші нитки долі переплелися назавжди.

Тепер я розуміла, чому Пекло замерзло.
Чому саме я стала його єдиною надією.
Чому бабуля зробила той крок, який тоді здався мені зрадою.

І найголовніше — я чітко знала, як переконати Арона.
Так, саме так звали демона, чия доля тепер була сплетена з моєю.

— Ну що, Квітко, повернемось у минуле? — демон змахнув рукою, знімаючи купол і демонстративно піднявши його догори, ніби це була якась дрібниця.

— Ти вже знаєш, як мене звати. Можеш не вигадувати мені нові прізвиська, — буркнула я.

— Але мені подобається, — засміявся.

Я теж розсміялася  — коротко, тепло. І в ту ж мить сміх застряг у мене в грудях. Дивно було усвідомлювати, що він… забуде мене. Хоч ми й знайомі всього кілька годин, але за цей час стали ближчими, ніж деякі стають за роки.

Він нахилився до мене, торкнувся пальцями моєї щоки.

— Ну що ти, Квітко. Все буде добре. У минулому я такий самий, як і зараз… просто з трохи завищеною самооцінкою. І, можливо, трішки нахабніший.

Він підморгнув — і в цьому жесті було щось настільки рідне, що серце боляче стиснулося.

— Тоді давай розпочинати, — прошепотіла я, .

Арон мовчки кивнув. Лезо з’явилося в його пальцях майже невидимим рухом. Він розітнув шкіру на зап’ясті, і, не зводячи з мене погляду, вилив на рану останню, четверту краплю крові Аїда.

Вся його увага була прикута до мене — незворушна, спокійна, майже заспокійлива. А от у мені всередині вирувала буря. Серце билося так голосно, що здавалося, він теж має це чути.

Арон підняв руку, і в його голосі прозвучала давня сила, щось первісне, що робило повітря важчим:

— Аїде, я твій нащадок, один із демонічних синів. Прошу виконати останнє бажання.

Темрява навколо ніби послухалась його.

— Поверни Аніку Деляві, відьму вогню та провідницю заблудлих душ, назад у минуле — в той час, коли Пекло ще не замерзло.

Слова зірвалися з його губ, наче закляття, і світ навколо почав здригатися, реагуючи на вимогу крові та древньої сили.