Якщо здається, що йдеш не туди — то тобі не здається.

Розділ 1

Аніка

Скільки разів я вже наступала на ці граблі… і знову опинилася тут.
Моя бабка кличе мене рідко, але коли це трапляється — чекай біди. Інакше не скажеш: то єдинорога у віслюка обернула, то чоловіка з сусіднього села приворожила.
Тож я заходила в хатину обережно — ніби зараз із-за печі мав вилетіти дракон.
Бабка вже чекала на мене.
— Ти, бачу, не дуже поспішала. А я ж поклик такий дала, ніби вже на той світ зібралася, — промовила вона, вдивляючись у моє обличчя.

— Ти знову перебільшуєш, — зітхнула я, сідаючи поруч. — Ну, що цього разу? Пекло відкрила?

— Майже, — махнула вона рукою вбік.

Мій погляд мимоволі перемістився в кінець кімнати.
Як я могла його не помітити раніше? Демон. 
І явно не простий — у його присутності відчувалася сила династії, от тільки якої?
На вигляд спокійний, навіть занадто. І саме це лякало найбільше.
Зазвичай демони не можуть стримувати емоцій, намагаються розірвати коло, а цей сидів тихо, наче ми з бабкою — його гості.

— Емм… ти навіщо вищого демона призвала? — пошепки промовила, не відводячи погляду.
— Трішки переплутала закляття, та й взагалі сьогодні такий важкий день… напевно, магнітні бурі.

— ЯКІ МАГНІТНІ БУРІ?! — рикнула я.

— Аніка, все добре, не кіпішуй, — спокійно відповіла бабка. — Зараз магію з’єднаємо і відправимо його назад. Я вже поставила бар’єр тиші — він нас не чує. Ще з пам’яттю попрацюємо, так і не згадає, що з ним було.

— Я вас чую… — промовив демон, і мурахи побігли по шкірі в нервовому танці.

Наші з бабкою очі витріщилися на демона. Це ж якою силою він мусить володіти, щоб у магічному колі зруйнувати закляття?

— А з кола також можеш вийти? — прищурилася я, з легкою тривогою в голосі.

— Може й можу. Хочеш перевірити? — насміхаючись, промовив він.

Та він просто знущається з мене, ще й прищурює очі, ніби насолоджується моєю панікою. Ні, цього не буде — ще не з такими справлялися.

Бабка в цей момент вчепилася за мою руку з такою силою, що я ледь не впала. Її очі спалахнули зеленим світлом, подих став глибоким і сильним. Боже, тільки не зараз… Але я вже нічого не могла зробити — вона бачила ведіння.

— Тисяча стріл впаде, та не зачепить тебе. Те, що в темряві — не бійся. Світлом обернися. Пекло інієм покрите… Холодно… дуже холодно… — Анікааа! — закричала бабка і повисла на моїх руках без свідомості.

Насправді я навіть не зрозуміла, в який момент демон опинився поруч. Щойно бабка висіла в мене на руках — і вже мить потому він без жодного зусилля переніс її на крісло. Рухався так легко й стрімко, ніби щодня займався подібними речами.

— Хто ти по династії? — я примружилася, відчуваючи, як у грудях піднімається злість. — Ти вийшов з кола. Ти не просто вищий демон. Хто ти такий?

Я не зводила з нього очей, вишукуючи будь-яку підказку. Темне волосся, світло-голубі очі — зовсім не схожі на династію Ангелів Ночі. Його сила ж… Боже. Вона була, як густий нектар — терпка, солодка і небезпечно приваблива.

— Забагато питань, Квітко, — його голос був глибоким, спокійним і неприємно впевненим. — Краще подумай, як повернути мене назад.

Він підходив усе ближче. Крок. Ще один. І вже нависав наді мною, немов кам’яна статуя, що виросла з повітря.

— Я зараз знайду закляття, дай мені…

— Ти не зрозуміла, — урізав він. — Звичайне закляття не спрацює. Потрібна твоя кров.

— Я не буду підписувати з тобою контракт! — я відступила, але він навіть не ворухнувся. — Мені від тебе нічого не треба.

— Це так не працює, Квітко, — він усміхнувся ледь помітно, майже ніжно… але від того всередині стало ще холодніше. — Викликала — плати.