Розділ 18

— У тебе така гладенька, бархатна на дотик шкіра, і пахнеш ти солодко. Це зводить мене з розуму, — сказав Назар. Між ним і Діаною знову спалахнула іскра пристрасті, бажання близькості. — Я тебе кохаю, мій солоденький зайчику.

— І я тебе кохаю, — відповіла Діана, обіймаючи його.

— Ти вийдеш за мене заміж? — запитав він.

— Зазвичай у ліжку такі пропозиції не роблять, — посміхнулася Діана, притулившись до нього ще міцніше.

— Це попередньо. Офіційно теж зроблю — щойно куплю каблучку. Тоді стану на одне коліно й запитаю: «Діано, чи зробиш ти мене щасливим? Чи вийдеш за мене?» Але ж відповідь повинна бути однакова, що зараз, що потім. Чи не так? — Він подивився їй у вічі, проводячи рукою по щоці. — То яка твоя буде відповідь?..

Та Діана не встигла відповісти — у двері наполегливо подзвонили. А згодом почали ще й стукати у вікна, гукати Назара.

— І кого лиха година принесла в такий момент? Та ще й саме тоді, коли я відпустив охоронця додому, — незадоволено буркнув Назар, вислизнув із ліжка і накинув халат. — Зараз швидко розберуся і повернуся. Продовжимо нашу розмову.

— Ти почуєш мою відповідь, — усміхнулася Діана, загортаючись у ковдру. — Повертайся скоріш.

— Я миттю, зайчику, — і Назар вийшов зі спальні.

Він підійшов до дверей, готовий вилаяти непроханих гостей і послати їх куди подалі. Та щойно відчинив двері — завмер на місці.

— Синку, ми вже майже годину стукаємо, а ти не чуєш, — на порозі стояла Олена, мати Назара, зі своєю подругою. — Ворота чомусь привідкриті, охорони ніде, будинок замкнений, телефон твій мовчить. Мені аж моторошно стало. Вже подумала, що щось сталося.

— Здраствуй, Назаре, — привіталася італійською Клавдія, мати Адріани.

— Оце несподіванка, — Назар поцілував матір, а потім Клавдію. — Запевняю, нічого поганого не сталося. Охоронець пішов додому, мабуть, і ворота забув зачинити. То яким вітром вас сюди занесло?

Жінки зайшли в будинок, поспіхом пройшли до вітальні, зняли верхній одяг і присіли на диван.

— А ти чого це серед білого дня в халаті ходиш? — запитала Олена.

— Не встиг ще одягнутися. Ви тут посидьте, я приведу себе до ладу, а потім кави вам приготую. Але все ж — чого ви тут? — хоча Назар і сам уже здогадувався про справжню причину несподіваного візиту.

— Приїхали помирити тебе з Адріаною, — сказала Олена. — Вона подзвонила і сказала, що ви розбіглися через те, що ти знайшов собі іншу. Як ти міг, сину, втратити таку наречену?

— Отож, це я знайшов іншу? — обурився Назар. — А в неї навіть сміливості не вистачило сказати правду, що виходить заміж за українського автогонщика. Вже офіційно оголосили.

— Знаємо. Нас уже повідомили, і в газетах тільки про це й пишуть. Вона це з горя. А що їй залишалося, коли ти проміняв її на іншу? — почала захищати доньку Клавдія. — Але ми допоможемо все виправити. Ви знову будете разом.

— Ми не будемо разом. Бо я кохаю іншу й хочу одружитися саме з нею, — твердо сказав Назар, щоб у жінок не виникало сумнівів.

— Отож ти не заперечуєш, що в тебе є інша?! — Олена зіскочила з дивана. — Вона, мабуть, тут, і тому ти маєш такий вигляд! Безсоромна розлучниця!

— Мамо, перестань! — Назар теж підвищив голос. — Вона тут ні до чого. Розумієш, ми з Адріаною розійшлися не через неї. І взагалі — яка тепер різниця? Всі задоволені. Прийміть усе, як є. Кожен робить свій вибір.

— Твій вибір уже давно зроблений! — Олена ніяк не могла заспокоїтися. — Ти зганьбив мене й Франка перед нашими друзями. Клавдіє, мені так соромно перед тобою…

— Я, звісно, засмучена, але, можливо, нам варто прислухатися до того, що каже Назар, — Клавдія теж підвелася з дивана, підійшла до Олени та злегка обійняла її, намагаючись заспокоїти. — Головне, щоб діти були щасливі. А ми… ми якось переживемо.

— Золоті слова. Я, все ж таки, піду переодягнуся, — буркнув Назар і, незадоволено хитаючи головою, пішов до спальні.

Діана все чула — вони говорили настільки голосно, що їхню розмову було добре чути. Вона вже встигла одягнутися, але настрій повністю зіпсувався. Зайшов Назар.

— Вибач, зайчику, — сказав він ніжно, намагаючись її обійняти, але Діана відступила.

— Нам не бути разом. Ми з тобою — по різні сторони. І твоя родина ніколи мене не прийме.

— Моя мама — хороша людина. Ти в цьому переконаєшся, щойно познайомишся з нею ближче, — Назар почав швидко переодягатися. — Вона просто зараз не розуміє, що помиляється. Діано, не накручуй себе. Все буде добре.

— Твоя родина хотіла бачити поруч із тобою Адріану, а не мене, — Діана сіла на ліжко.

— Ану швидко підводься! — Назар уже натягнув джинси та светр. — Пішли зараз зі мною — я вас познайомлю.

— Я, звісно, не боягузка… Але зараз мені страшно, у мене тремтять ноги. Я не піду. І взагалі — не вийду з цієї кімнати. Може, через вікно…

— Діано, ти себе чуєш? — перебив її Назар. — Ти смілива дівчина. І не раз це доводила. Я не повірю, що зараз ти злякалася познайомитися з моєю мамою.

— Пішли, — Діана різко змінила рішення. — Хай буде, що буде. Але образ я в свою адресу слухати не стану.

— Їх і не буде, — пообіцяв Назар, узявши Діану за руку, і вони разом вирушили до вітальні.

Олена з Клавдією щось жваво обговорювали італійською. Було зрозуміло, що їхні думки розбігалися.

— Мамо, Клавдіє, — звернувся Назар до жінок, міцніше стискаючи руку коханої, — познайомтеся з Діаною.

— Доброго дня, — привіталася Діана, намагаючись триматися впевнено й водночас здогадуючись, хто з них хто.

Олена й Клавдія відразу повернулися до них і пронизали Діану оцінювальним поглядом з голови до ніг.

— Добрий день, — якось водночас промовили жінки у відповідь.

— Діано, це моя мама — Олена Миколаївна, — Назар вказав на чорняву жінку, яка виглядала набагато молодшою за свої роки й була одягнена зі смаком. — А це Клавдія.

Клавдія відразу простягнула руку до Діани й привіталася. Саме тоді Діана помітила, наскільки Адріана схожа на свою маму. Клавдія, як з’ясувалося, трохи розуміла українську мову.