Розділ 15

  Діана знайшла мистецтвознавця Валерія Васильовича, який вивчав історію замків. Він працював викладачем в університеті, викладав історію. Окремо писав книги про замки.

-Знаю я про цей замок,- сказав Валерій Васильович запросивши Діану до свого кабінету, стіни якого були обвішані фотографіями різноманітних замків,- але на жаль, саме цей замок залишається у стороні. Я, якщо чесно вражений вашою розповіддю, про те, що про цей замок нарешті згадали і хочуть відродити. А хто?

-Потомок родини графа, який колись проживав там,- Діана сіла на стілець напроти робочого столу викладача,- і це, не зважаючи на те, що той граф у свій час зіпсував репутацію своєї родини своїм не обдуманим вчинком, потомок все рівно хоче відродити його чесне ім’я. Звісно, що шкода, що той граф викрав у селі дівчину і утримував її у замкові, бо вона не хотіла бути з ним. Селяни потім графа вбили , а дівчину звільнили, але вона згодом покінчила життя самогубством. Його теперішній потом хоче, щоб про замок заговорили по іншому. Згадали і розповіли про визначні події, які можливо відбулися у тому замкові. Щоб ці можливі видатні події зацікавили туристів більше, ніж одна єдина легенда.

-Дорога Діаночко, а ви добре вивчили легенду,- Валерій Васильович провів рукою по своїй бороді, а потім почав ритися у паперах, щось шукаючи,- я вже більше тридцяти років займаюся замками і скажу вам, що легенда не завжди може бути правдою, але змінити її ніяк не можна. Розумієте, у легенді закладені реальні події, які змішані з вигаданими та релігійними. Кожен замок має свою неповторну та цікаву історію, свою особисту легенду. Замки хранителі нашої історії, які наповнені десятиліттями подій. Так, цілком згоден з тим, що легенда надала похмурого іміджу тому місцю, тобто замку.

-А ще замки мають своїх привидів і свої потаємні підземні ходи,- посміхнулася Діана,- зазвичай я не вірю у привиди, але хто знає.

-Повірте мені Діаночко є люди, які запевняють, що бачили привидів, але я історик і схильний більш вірити у реальність. Привидів ніколи не бачив і стверджувати те, що вони існують не буду. А ось, знайшов,- Валерій Васильович з купи документів витягнув потрібний і сів за свій робочий стіл поправляючи окуляри,- замок який вас цікавить не раз змінював своїх господарів та мешканців, пережив десятки штурмів і облогів. Це був колись розкішний замок із садами та красивими парками навкруги.

-Так, ви праві Валерію Васильовичу,- Діана згадала, як ходила навкруги замку, фотографувала,- теперішній власник вже очистив замок і територію, що навколо від зарослі та бур’янів.

-Який же він молодець. Я гадаю, коли він реставрує замок і можливо відродить сад, парк, то без сумніву туди потягнуться люди, цікавість візьме верх. І не приємна легенда стане менш вагомою, а навпаки набуде своєї привабливості. Але про інші події, які там відбувалися треба теж розповісти. У мене є декілька історичних фактів про те, як замок тримав оборону і всі селяни, що жили у навколишніх селах ховалися у ньому, коли нападав ворог. І вже через це можна цей замок назвати героєм.

-Ви поділитися зі мною цими дослідженнями?- запитала з надією у голосі Діана,- чи дозволите про них надрукувати мені у журналі?

-Звісно, з великим задоволенням. Я за відродження нашої культури, нашої історії. Ось, візьміть документи з моїми дослідженнями,- Валерій Васильович простягнув папку.

-У статті я згадаю ваше ім’я і викладу інтерв’ю з вами. Саме ви повинні читачеві розповісти про свої роботи. Бо у цих дослідженнях тільки ваша заслуга. І обов’язково приїжджайте, щоб подивитися  на відроджений замок.

-Дорога Діаночко, я вам не можу ніяк відмовити і на все погоджуюся,- Валерій Васильович простягнув руку Діані на послідок,- я поважаю таких людей як ви, які цікавляться минулим і розповідають про це. У мене до вас буде маленьке прохання.

-Виконаю будь-яке,- Діана посміхнулася.

-Хотів би, щоб ви познайомили мене з цим самим потомком графа. Хотів би я на нього подивитися і дізнатися про нього якомога більше та поспілкуватися з ним.

-При першій можливості,- пообіцяла Діана.

  Вона задоволено вийшла з університету. Попереду у неї робота над якою вона залюбки попрацює. Хіба не про це бажала з самого початку? Та Діана не планувала так глибоко занурюватися у цю історію. Але вийшло навпаки та й ще і закохалася у потомка аристократичної родини. Тільки як шкода, що її кохання залишиться всього-на-всього лиш почуттям. Вона щохвилини думала про Назара, згадувала знову і знову його образ і ті події, які пережили разом. Сіла за кермо подарованою ним червоної Toyota Camry. Про таку дорогу машину годі і мріяти. Зателефонувала Віка і Діана увімкнула гучний зв'язок зупинившись на світлофорі.

-Може разом повечеряємо,- запропонувала Віка,- є про що поговорити. А то давно ми якось по душам не розмовляли.

-Я тільки за,- погодилася Діана плавно рухаючись далі,- зострінимося у нашому улюбленому кафе після роботи. А зараз Віка вибач, мені мама телефонує.

  Діана переключилася на другу лінію захвилювавшись, бо зазвичай мама вдень не телефонувала, бо теж ходила на роботу.

-Мамо сталося щось?- запитала.

-Не можу ніяк заспокоїтися після дзвінка твоєї тітки. Я звісно їй не повірила і почала все заперечувати та думки мені не дають спокою,- Раїса Максимівна якось не наважувалася розпочати.

-Мамо, я починаю нервувати,- Діана зупинилася на обочині дороги,- кажи вже хоч що-небуть.

-Ольга сказала, що ти коханка Назара Вікторовича, власника будівельної компанії у якого є наречена і який скоро одружиться. Що ти з ним за гроші… ну сама розумієш,- Раїса Максимівна зам’ялася,- а я то думала звідки у тебе така машина з’явилася. Мабуть же він подарував?

-Без заперечно, що це Леся навигадувала,- Діана була шокована почутим,- мамо, не вір у плітки. Не знаю навіщо Леся це зробила. Я взагалі не знаю, навіщо вона до мене чіпляється.

-Ще сказали, що бачили тебе у нічний час у готелі з цим… аби він не мав наречену, то не так соромно було, а так...