Розділ 13

Влад сів на стілець поруч із Діаною.

— Віка така гарна, — задумливо промовив він. Йому здалося, що раніше він не зустрічав настільки симпатичних жінок. Навіть про власну дружину так не думав.

— Ми ж не Віку будемо обговорювати, — Діана підозрювала, що Влад прийшов із якимось дорученням від Назара.

— Я б не проти поговорити про неї, — усміхнувся Влад. — Але зараз у нас ділове питання. Назар призначив тебе відповідальною за відновлення репутації замку.

— Ким призначив? — здивовано перепитала Діана. — Вперше чую, що такі посади існують.

— Не зовсім правильно висловився, — Влад вирішив пояснити точніше. — Замок і територію навколо нього очистили від сміття, вирубали зарості та бур'яни. Тепер потрібно це сфотографувати й надрукувати у журналі. Окрім того, варто почати розповідати історію замку, відроджувати події минулого, повернути йому чесне ім'я та згадати родину, яка там колись жила. Треба писати не лише про негативні моменти, а й про позитивні. Без сумніву, цей замок приховує багато цікавого. Ось що потрібно дослідити та донести до людей.

— І я маю цим займатися? — Діана скептично перехрестила руки.

— Саме так, — кивнув Влад. — Не просто публікувати матеріали, а провести власне розслідування. Було б добре знайти мистецтвознавця, який допоміг би тобі у цьому питанні. До речі, твоя робота буде додатково оплачена.

Влад дістав із кишені брелок із ключами й поклав його на стіл.

— А ще, Назар передав тобі ключі від новенької машини. Відсьогодні вона належить тобі й чекає під твоїм під'їздом.

Діана здивовано звела брови.

— Сказати, що я вражена — нічого не сказати, — вона піднялася зі стільця й почала ходити по кабінету. — Можеш повернути ключі назад. Це занадто дорогий подарунок, і я не можу його прийняти.

— Що ж, тоді тобі самій доведеться повернути ключі особисто Назару, — спокійно відповів Влад. — Це питання вам доведеться вирішити між собою без моєї участі.

— І ще одне, — Діана рішуче зупинилася. — Я не займатимуся розслідуванням щодо замку. Я фотографую те, на що мені вкажуть пальцем, і більше нічим.

— Це не варіант, Діано, — Влад очікував подібної реакції, тому вже підготував відповідь. — Якщо ти хочеш відмовитися від цього завдання, доведеться звільнитися з редакції. Це рішення керівництва.

— Що, тепер власник журналу буде диктувати, що і коли писати? — обурилася Діана. — А як же головний редактор?

— З головним редактором я теж маю переговорити, — спокійно відповів Влад. — Думаю, він не буде заперечувати.

— Назар купив цей журнал, щоб використовувати у власних цілях. Це непорядно! — Діана роздратовано стиснула кулаки. — Редактор має вирішувати, що друкувати, а не власник!

— Редактор і буде вирішувати, — незворушно відповів Влад. — До того ж, статті про замок не суперечать тематиці журналу. Ваш журнал має чудову назву — «Минулі й сучасні таємниці». Ніхто нікого ні до чого не змушує, усе цілком у рамках концепції. І, якщо не помиляюся, твоя мета з самого початку була розгадати таємницю замку. Хіба не так?

Діана зітхнула.

— Так, я продовжу розслідування щодо замку, — після паузи відповіла вона. — Але ключі від машини, будь ласка, поверни сам.

— Ніяк не можу. Тобі доведеться самій, — Влад загадково усміхнувся. — Коли закінчу свої справи в редакції, планую заїхати до лікарні провідати друга. Можу взяти тебе з собою. Провідаєш Назара і заодно повернеш ключі. До речі, машина гарна. Не розумію, навіщо відмовляєшся.

— У мене є на це свої причини, — коротко відповіла Діана. — Добре, поїду з тобою. Самій якось незручно вже йти до нього, а з тобою піду.

— А чому це раптом стало незручно? — поцікавився Влад, хоча відповідь уже знав.

— Тому… — Діана не встигла договорити, бо до кабінету повернулася Віка.

Вона й сама не змогла б до пуття пояснити свої почуття, та й не хотіла.

— Я піду, а ви поговоріть, — Діана залишила подругу наодинці з адвокатом.

Закінчивши справи в редакції, Влад чекав на Діану в машині. Він зателефонував Назарові:

— Приблизно за пів години будь готовий до зустрічі з Діаною, — сказав він. — Я в твоїй палаті посиджу, поспілкуюся з Адріаною, а ти тим часом підеш в іншу палату й побачиш її. Як тобі план?

— Чудовий! — Назар аж повеселішав. — Скину тобі номер палати, куди заведеш Діану. Дякую, друже, за допомогу.

— Але будь готовий до спалаху емоцій, — попередив Влад.

— Я з цим розберуся, запевняю тебе, — Назар з нетерпінням чекав зустрічі.

Діана намагалася переконати себе, що не хоче бачити Назара. Проте бажання дізнатися, як він, було сильнішим за здоровий глузд. Воно поглинало її повністю. Вона усвідомлювала, що в неї немає жодного шансу бути з ним, і навіть не прагнула цього. У Назара є наречена. А Діана знає, як боляче, коли зраджують, і не хоче бути причиною чужого болю.

— Назара нібито перевели до іншої палати, у дванадцяту, мабуть, — мовив Влад, щойно вони зайшли в лікарню. — Я сходжу до старої палати, а ти перевір у новій. Дізнаємося точно.

— Можна просто запитати в реєстратурі, — не зрозуміла Діана, навіщо Влад ускладнює ситуацію.

— Не будемо турбувати медпрацівників. Сходи в дванадцяту, — Влад легенько підштовхнув її до потрібного коридору й зітхнув з полегшенням, коли вона нарешті зникла за дверима.

Не встигла Діана й двері до кінця відчинити, як Назар схопив її за руку й потягнув до себе. Він швидко замкнув палату на ключ і, не зважаючи на слабкість, все ж впевнено тримався на ногах. Від несподіванки Діана завмерла, не в змозі поворухнутися.

А потім відчула його губи.

Назар поцілував її — гаряче, пристрасно, жадібно.

Вона ніби замліла від насолоди. Її руки самі собою обійняли його. Але вже за мить Діана усвідомила, що відбувається, й відступила, намагаючись перевести подих.

— Назар… — нарешті вимовила вона, важко дихаючи. — Що ти робиш? І взагалі… тобі ж не можна довго стояти!