Розділ 12

— Сьогодні рівно два роки, як не стало нашого любого, рідненького, — сказала Раїса Максимівна, мати Діани, поклавши на могилу свого покійного чоловіка цукерки та квіти.

— Аж не віриться, що стільки часу минуло з того дня, як тато пішов, — Діана присіла на лаву біля могили.

— Час минає швидко, — зітхнула Ольга Кирилівна, тітка Діани, яка теж прийшла разом із ними на кладовище пом'янути брата. — Як же його не вистачає...

Вони сиділи на лаві й ділилися спогадами.

— Мій батько був найкращим автогонщиком у свої часи, — Діана витерла сльози. — Він навчив мене водити машину.

— Пам’ятаю, Діанко, як ти ще маленькою весь час казала, що теж станеш автогонщиком, — згадала Раїса Максимівна. — Я тоді так боялася, що це справдиться. Але, слава Богу, не збулося. Журналістика — це саме та професія, яка тобі найбільше підходить. Хоч і в ній небезпеки вистачає.

— Мамо, ти, як завжди, все перебільшуєш, — заперечила Діана. — Навіть не знаю, чому змінила свої дитячі мрії. Водити я вмію, але на власне авто ніяк не назбираю.

— А де ж та синя машина, яку тобі Денис подарував? — запитала Ольга Кирилівна. Це її донька Леся відтепер зустрічалася з Денисом.

— Я сказала йому забрати її назад, коли ми розійшлися, — Діані була неприємна ця розмова, але нагрубити тітці вона не могла.

— Треба буде у Лесі запитати, куди він її подів...

— Ольго, яке тобі діло до тієї машини? — обурилася Раїса Максимівна, бо їй теж було неприємно, що Денис покинув Діану заради Лесі. — Ми сюди прийшли пом’янути нашого Сашу, а не обговорювати подарунки.

— Вибач, занесло мене, — Ольга Кирилівна зніяковіла. — Не подумала. Мені й самій незручно, що моя Леся тепер наречена Дениса. Але так уже сталося. Тож ти, Діанко, на неї не ображайся. Денис просто не твоя доля.

— А доля твоєї Лесі? — різко кинула Раїса Максимівна. — Якби вона була порядною, то не відбила б хлопця у власної сестри.

— Мамо, прошу не будемо знову з'ясовувати стосунки, — Діану почало це дратувати. — Тим більше на могилі батька. Я бажаю Денису і Лесі щастя й не хочу більше про них говорити.

— Вибач, люба племіннице, — Ольга Кирилівна зрозуміла, що знову сказала щось не те. — Ти обов’язково ще зустрінеш хлопця, який любитиме тільки тебе. Краще згадаємо Сашу...

Вони ще трохи посиділи, а потім зібралися йти. Уже майже вийшли з кладовища, коли Діана помітила Дениса. Він теж приїхав сюди, але намагався залишитися непоміченим, обходячи їх поміж могил. Діана простежила за ним поглядом. Він підійшов до могили її батька.

Вона вирішила зачекати його при вході, щоб подякувати за те, що він не забуває і приніс квіти.

— Ви їдьте додому, — сказала Діана матері й тітці. — А я почекаю інший автобус, бо ще заїду на роботу.

— Добре, доню, на вихідних приїжджай, я приготую щось смачненьке, — Раїса Максимівна поцілувала доньку. — І будь обережною.

— Буду, мамо, і на вихідних приїду. Увечері тобі передзвоню, — пообіцяла Діана. — І вам, тітко, до побачення.

— До побачення, Діанко, і не ображайся на мене, — Ольга Кирилівна теж поцілувала племінницю. — І на Лесю теж не ображайся.

— Я ні на кого не тримаю зла. Чесно.

Коли вони сіли в автобус і поїхали, Діана обернулася. Хотіла глянути, чи не виходить Денис. Та він уже стояв у неї за спиною, засунувши руки в кишені спортивних штанів.

— Не мене виглядаєш? — запитав Денис.

— Хотіла подякувати тобі, що не забув мого батька, — Діана не наважувалася подивитися йому у вічі.

— Олександр Кирилович був моїм наставником і вчителем. Завдяки йому я досяг великих успіхів і став відомим автогонщиком, — сказав Денис. — Я назавжди залишуся йому вдячним. А також за те, що він познайомив мене з тобою.

— Якби тато знав, до чого це призведе, він би не став нас знайомити, — Діана виглядала сумною, але все ж підняла очі, щоб поглянути на того, кого колись кохала.

Денис — переможець багатьох заїздів, володар золотих кубків. Високий, симпатичний молодий чоловік із зеленими очима та стильною зачіскою. Завжди носив спортивний одяг і куртку. Добре забезпечений, мав квартиру в центрі Києва та дорогу спортивну машину.

— Може, вип’ємо кави та поговоримо? А потім я тебе підвезу, куди скажеш, — запропонував Денис.

— Думаю, не варто. Я просто хотіла подякувати, що ти прийшов сьогодні, і все. Нам немає про що говорити, — насправді Діана була б не проти, але погодитися не могла.

— Ти ще зустрічаєшся з тим ненормальним? — запитав Денис, згадуючи Назара. — Взагалі, не думав, що ти так швидко знайдеш мені заміну.

— Я не хочу це обговорювати. Не забувай, це ти мене зрадив і проміняв на іншу. Мені було боляче, бо я вірила тобі і кохала тебе, — Діана відчула хвилювання.

— Я тебе теж кохав… і люблю зараз, але як друга. Наша історія закінчилася. Вибач і не ображайся, — Денис із ніжністю поглянув на ту, з якою ще нещодавно зустрічався. — У кожного з нас тепер свій шлях. Але зізнаюся тобі чесно — мені було досадно бачити тебе з іншим. Сподіваюся, це не той випадок, коли тебе привели до готельного номера на одну ніч…

— Виходить, ти мене зовсім не знаєш, — Діану почала дратувати ця розмова. — На відміну від тебе, коли я зустрічаюся з чоловіком, то зустрічаюся тільки з ним одним і не на одну ніч. А ось ти не знаєш, що таке вірність. Ти обманював мене, тепер обманюєш Лесю і, мабуть, так буде завжди.

— А може, я ще не зустрів ту, якій би не виникало бажання зраджувати? І дякую, що Лесі мене не видала, — Денис знав, що його слова неприємні для Діани, але не втримався. — Мені було добре з тобою.

— Сподіваюся, ми з тобою не скоро побачимося. А взагалі, краще було б не перетинатися, — сказала Діана й побігла до автобуса, який щойно під’їхав. Зайшла до салону й через скло поглянула на Дениса, що продовжував стояти, проводжаючи її поглядом.

А він уміє робити боляче, — подумала Діана, сідаючи на заднє сидіння. Вона згадала, як уперше побачила Дениса. Тоді вона прийшла до батька на автодром, а Денис, увесь у мастилі, разом із її батьком ремонтував машину, яка ніяк не заводилася. Батько їх познайомив. Між Діаною та Денисом відразу виникла симпатія. Вона підтримувала його на змаганнях, відповідала взаємністю на його залицяння. Була закохана і щаслива поруч із ним, мріяла про спільне майбутнє.