Розділ 11

Назара почало все бісити. Став доволі роздратованим. Хотів, щоб його скоріше виписали з лікарні.

-Ну, чому тобі все не так?- обурено надула свої пухлі губки Адріана,- ти раніше такий ніжний був зі мною, а тепер одно кричиш. Я заради тебе відмовилася від фотосесії і від Парижа, прилетіла в Україну.

-Не треба було відмовлятися. Дарма ти це зробила,- відрізав їй Назар,- мене твоя нав’язливість виводить з себе.

-Я тут з тобою, бо переживаю за тебе. Кохаю тебе,- Адріана хотіла обійняти Назара та поцілувати, а він спочатку хотів ухилитися та потім не став.

-Вибач, ця лікарня мені діє на нерви. Коли нарешті мене випишуть. Адріана поклич лікаря.

  Коли Адріана вийшла з палати Назар знову згадав засмучене обличчя Діани, яка позавчора приходила провідувати його. Він так сильно бажав поговорити з нею, обійняти її, розпитати. Відтепер вона не байдужа йому. Відколи? Та й сам не знає відколи, але точно знає, що він би хотів впізнати її більше. Діана смілива дівчина і водночас така беззахисна, і це ще сильніше приваблювало. Згорав нестерпною тягою її поцілувати, опинитися з нею в одному ліжкові. Назар не забув про те, що обіцяв купити їй машину і вже розпорядився з цього приводу. Вибрав марку та колір Та він би багато чого б їй накупив, аби тільки вона прийняла його подарунки. Та щось йому підказувало, що Діана запросто відмовиться. Але чи дійсно це буде так? Ближнім часом стане відомо.

-Ви мене хотіли бачите Назаре,- до палати зайшов лікар з серйозним вираженням обличчя,- тривожить вас щось?

-Хочу, щоб мене виписали додому,- Назар напряму озвучив своє побажання.

-Поки ніяк не можна,- відмовив лікар,- ще тиждень точно прийдеться побути в нас. Наберіться будь ласка терпіння. Ми ж тільки закінчили колоти вам антибіотики, але інші препарати ще доведеться приймати. А потім реабілітація. Будьте терплячими. А продовжите наполягати на своєму, то наробити собі ж ще гірше і потім ще довше доведеться вам лікуватися.

  Лікарю вдалося заспокоїти Назара, який тільки важко видихнув. Адріана знову сіла біля нього.

-Ти пішла б відпочила. Тебе можуть від везти до мого будинку де ти зможеш розслабитися, а завтра прийдеш. Не має ж такої необхідності сутками сидіти наді мною,- Назар хотілося побути на одинці, подумати.

-Не хочу. Краще тобі зроблю масаж або полежу біля тебе і ти мене обіймеш та щось розповіси,- Адріана наполягала на тому щоб лишитися.

-Не забувай, що ми знаходимося у лікарні. Люба, мені ще треба з Владом зустрітися, обговорити деякі ділові питання,- Назар ледь стримувався щоб не накричати на свою наречену, не хотів її ображати,- постарайся зрозуміти.

-Добре,- врешті-решт погодилася дівчина.

-Дякую.

 Щойно Адріана вийшла, Назар зателефонував Владові та попросив приїхати. Поки чекав на друга згадав, як познайомився з Адріаною. Точніше, як його познайомили з нею. Та Назар зовсім не був проти, бо вона йому дійсно сподобалася і він закохався в неї. Та так було тоді, а зараз ці почуття зникли. Тепер відчуває закоханість до Діани.

  Адріана, донька Клавдії та Альберта, друзів матері Назара та вітчима. Альберто, батько Адріани працював  у державній структурі, займав великий пост і мав вплив та зв’язки. Альберто поважав Назара і не просто хотів, а прямо жадав, щоб той став його зятем. Адже Назар освідчений, спортсмен, гарний на вид та найголовніше він єдиний спадкоємець великої будівельної компанії. Франко, вітчим Назара теж хотів, щоб Назар одружився на Адріані, бо вважав це вигідною партією для свого пасика. Адріана розумна, красива дівчина. Переможниця конкурсів краси і відома модель Італії, а ще вона кохає Назара. Хіба не про таку мріє кожен молодий чоловік.

  Олені, матері Назара Адріана теж була до душі. Вона з легкістю знайшла з нею спільну мову. Прямо ідеальна невістка. І свати теж ідеальні. В очах Олени все ідеально для її сина. Олена була в недорозумінні, чому це Назар вирішив поїхати в Україну.

-Ну скажи мені, навіщо тобі туди їхати?- Олена вкотре запитала про це свого сина,- наше місце тут в Італії. Україна для нас лишилася у минулому, відтоді коли ми пересікли її кордон.

-Я ніколи не забуду, що я українець. Я народився в Україні. Мої предки українці. І де б я не жив і де б не був, я завжди залишуся українцем,- сказав на те Назар,- якщо захочу, то повернуся і буду жити в Україні. І ніхто мене не зупине. Мамо, не вже ти не розумієш мене?

-Чому не розумію. Чудово розумію тебе синку,- Олена і справді починала все розуміти, тобто намагалася це зробити,- але тепер наша країна Італія. Франко замінив тобі батька, якого ти втратив коли ще був малим. Франко вивчив тебе, підтримував і продовжує підтримувати, зробив тебе своїм спадкоємцем.

-Я теж Франка люблю і називаю його батьком. Я прислуховуюся до нього і поважаю його, але про свого рідного батька я теж не забуваю,- відповів Назар,- я хочу поїхати в Україну, сходити на могилу батька. Дізнатися більше про його рід і про його смерть.

-Назар, синку ми вже не одноразово обговорювали, що нема про що там дізнаватися. Він загинув в автомобільній катастрофі, це був нещасний випадок. Не варто ворушити минуле,- Олена не втрачала надію переконати сина не їхати в Україну.

-Хочу все перевірити. І ти мене мамо не переконаєш нікуди не їхати. Краще б розповіла, як воно було,- Назар хотів, щоб його мати хоч якусь надала інформацію та потім зрозумів, що вона ні про що не знає.

  Олена і справді не знала, чому Віктор, справжній батько Назара втратив свою частку в компанії, якої став одним із засновників. Чому вони раптом стали бідними. І ніколи не дозволяла собі думати, що Віктора могли вбити. Коли він загинув, Олена ніби погрузилася у темряву. Назару тоді було лише дев’ять. Залишившись без копійки за душею, вона приняла пропозицію свого єдиного рідного брата, який ще змолоду переїхав жити в Італію і мав там свою родину.

-Оленко, забирай сина і приїжджайте,- говорив їй брат,- я допоможу тобі влаштуватися. По живете спочатку у мене, моя дружина не проти. Вивчите італійську мову, а потім допоможу тобі влаштуватися на роботу, а Назар піде до школи. І в це у вас налагодиться. А там дивися і заміж знову вийдеш.