Розділ 10

   Влад прилетів швидко без затримок. Це високий брюнет з легкою щетиною на обличчі тридцяти восьми років. Влад був відомим адвокатом, мав свій офіс і вів складні справи. З Назаром він дружив з дитинства. І навіть тоді, коли Назар зі свою матір’ю переїхав в Італію вони продовжували спілкуватися. Влад теж навчався за кордоном, а саме в Італії. І тому друзі мали змогу іноді бачитися та проводити час разом. Влад завжди підтримував Назара і допомагав йому, навіть тоді коли друг затіяв план помсти. Заради цієї помсти Назар повернувся в Україну і відкрив тут філію будівельної італійської компанії. Звісно, що Влад йому допоміг. Назар теж допомагав Владу у багатьох справах і неодноразово витягував із великих халеп.

-З ним усе буде добре,- запевнив Влад Діану,- а ти-то сама як?

-Норма,- Діана устало кивнула головою сівши на лаві, що стояла по коридору лікарні.

-Без поліції нам не обійтися,- Влад теж сів поруч поклавши собі на коліна дипломат,- а ще я домовився про перевезення Назара до столиці у приватну поліклініку.

-Я поліції розповім все як було. Хочу, щоб тих негідників швидко впіймали. Ну тих, які ще лишилися живі. Я впевнена, що вони завдали шкоди не одному туристу та й іншим людям. Я напишу про це статтю,- сказала вона Владові.

-Сміло. Можеш писати, що заманеться, але ім’я Назара ніде не повинно згадуватися. Розумієш, він повинен залишатися у тіні. І писати про те, що летіли гелікоптером теж не варто. Просто напиши про банду, яка є у горах,- Влад говорив серйозно.- так краще буде.

-Я навіть не буду питати чому,- Діані це зовсім не сподобалося, але вона знала, що краще не суперечити, щоб не нарватися на нові неприємності.

-Назар мені розповідав про тебе, але я не думав, що ти наскільки гарна та смілива. Може підемо до буфету, перекусиш та поп’єш кави, бо ось-ось розпочнуться запитання від поліції,- запропонував Влад Діані.

-Пішли, бо я вже і не пам’ятаю коли їла. А з Назаром точно все буде гаразд?- Діана хвилювалася за нього, після цих так званих пригод він став ближчим їй і вже не відчувала до нього негативних емоцій.

-Точно буде все гаразд,- впевнено відповів Влад,- він втратив багато крові, але все буде добре.

  Те що відбувалося потім, допит поліції, переліт до столиці зовсім вибили Діану з сил. Їй так і не вдалося поспілкуватися з Назаром. Вона мала змогу тільки побачити його здалека. Сказали, що у нього піднялася температура і виглядав він блідо.

  Нарешті опинившись у своїй квартирі Діана прийнявши душ, лягла відпочивати. Втома взяла своє і вона миттєво задрімала. Прокинулася вже вранці наступного дня. Коли прийшла до редакції, то всі колеги почали її обіймати, радіти тому, що вона повернулася живою. Задавали безліч питань і Діана на всі відповідала, розповідаючи наскільки Назар сміливий.

-Ви обидва сміливі та відважні. Перемогли таку банду,- головний редактор Платон Дмитрович поаплодував і його підтримала всі працівники,- а тепер друзі, давайте повернимося на свої робочі місця, нам треба готувати до друку новий випуск.

-Наступний номер вийде вчасно,- відповіла на те редактору Надя.

-Які в тебе тепер стосунки з Назаром Вікторовичем?- запитала, як завжди загадково Галина Миколаївна.

-Як були діловими так і лишилися,- запевнила її Діана,- не варто фантазувати.

-Я гадаю, що вже ближчим часом все буде по-іншому. Небезпечні ситуації зближують людей, між ними зароджуються почуття…

-Галино Миколаївно чули, що сказало начальство, що треба працювати,- перебила Віка свою колегу, взявши Діану під руку і повела її до свого кабінету.

  Зайшовши до кабінету Віка зачинила двері та сіла на своє робоче місце. Віка працювала літературним редактором, а іноді писала теж статті для журналу.

-Я думала, що тебе більше не побачу. Налякала до смерті. Коли пропав з тобою зв'язок усяке у голову лізло. Але і гадки ніхто не мав, що вас ще у полон бандити візьмуть. Та знаєш, я взагалі  ніколи і не чула, що у нас у горах такі  негідники водяться.

-Нам дуже пощастило залишитися живими. Це справжнє диво. А у тебе Віка як з Русланом? – поцікавилася Діана,- сівши навпроти.

-Знову запив. Обіцяв, переконував, і все в пусту. Тепер розлучення не минути. Треба знайти хорошого адвоката, бо сказав, що залишить мене ні з чим і аліментів платити не збирається. Скоріш гроші на горілку готовий викинути чим на власну дитину. Зараз з Лізкою до батьків переїхала, сказала їм правду,- Віка виглядала сумною.

-Мені шкода. Чи я можу тобі чимось допомогти?- запитала Діана.

  Віка тільки покивала заперечливо головою. Поспілкувавшись ще хвилин п’ять Діана залишила подругу, бо мала ще зустрітися з Матвієм, який мав інформацію для неї. Зустрілися у буфеті, бо там була найбільша ймовірність, що їх ніхто не підслухає. Матвій пригостив Діану кавою.

-Радий, що ти жива і знову з нами,- сказав друг,- налякала всіх нас. Статтю писати будеш?

-Може ти напишеш, кримінал це по твоєї частині. Я тобі все переповім у найменших дрібницях. Та ім’я Назара ніде не повинно згадуватися. Просто пиши про банду. Такий наказ. Мені звичайно не подобається коли диктують правила, закривають роти журналістам,- Діана відпила кави,- аби журнал не належав Назару і якби…

-Він був звичайним громадянином,- Матвій теж відпив кави,- я тобі зараз розповім історію із життя Назара і ти все зрозумієш.

-Розповідай. Я готова до несподіванок.

-Колись батько Назара, ще коли був молодим, то зі своїм другом заснували будівельну компанію. Яка з часом набула обертів і стала приносити хороші прибутки. У них там усе порівно було, ну, а потім один з партнерів захотім все заграбастати собі. І в нього це вийшло. Як саме не вдалося мені вияснити. Але можна тільки здогадуватися, що без грязі там не обійшлося. А потім батько Назара загинув. У його автомобілі відмовили тормоза. Це було зафіксовувано, як нещасний випадок та поговорюють, що це було ніби підстроєно його партнером. Та не вдалося цього довести. Молодій вдові та її сину нічого не дісталося. Вся компанія була у руках партнера. Ну тоді сім’я загиблого виїхала в Італію. Там жив брат вдови, рідний дядько Назара. Цей дядя допоміг своїй сестрі влаштуватися на новому місці. Дуже скоро вона вийшла знову заміж за дуже впливового та багатого чоловіка. Він прийняв Назара, як рідного сина і називає його так. Вітчим завжди був з Назаром на змаганнях, підтримував його. І об’явив його своїм спадкоємцем, бо в нього своїх дітей ніби не має. Назар теж до нього добре відноситься, але…