Розділ 5

-Романенко Назар Вікторович, тридцять вісім років, народився в Україні, але майже все своє життя прожив за кордоном, а саме в Італії. Дворазовий чемпіон Європи з карате,- розпочав свою доповідь Матвій.

-У нього що, чорний пояс є?- Діану це вразило.

-Ну, звісно, що так. Ніби ти не знаєш чи як, що чемпіон з карате має не тільки чорний пояс, а й медалі, грамоти. Та ти слухай далі,- Матвій згорав в нетерпінні розповісти все,- він нащадок аристократичної родини, потомки якої проживали у тому замкові про який ти ведеш репортаж. Але у свій час репутація той сім’ї була зіпсованою. Репутація наскільки  була поганою, що замком ніхто не цікавився, тому цей замок і залишився у тіні. Але, можу припустити, що цей Назар хоче повернути чесне ім’я своїм предкам і хоче, щоб про реставрований замок дізналося якомога більше людей. Щоб про замок говорили, писали, щоб ним зацікавилися.

-Тому він і хоче, щоб я вела фоторепортаж. А журнал для того викупив, щоб не відмовлялися друкувати, що він захоче,- Діана почала все розуміти,- а компанія?

-Це будівельна компанія. Головний офіс якої знаходиться в Італії і належить родині, членом якої є Назар. Цей Назар приїхав в Україну і відкрив тут філіал. Звісно, що не просто так. Гадаю, що йому і в Італії добре жилося. Задумав щось,- Матвій замислився,- ми можемо тільки припускати.

-Можливо, хоче комусь помститися. І я вважаю, що так воно і є. Але кому і за що це питання цікаве. Може потомкам той родини, предки якої зіпсували репутацію його предкам.

-Не думаю, тут щось інше. Більш серйозніше. Впевнений, що про замок, це одна справа, а будівельна компанія це щось інше,- Матвія це теж неабияк заінтригувало,- і безумовно його компанія візьметься за відбудову замку.

-Ти думаєш, що це різні справи, а я думаю це єдина справа. Усе пов’язано з тим замком. Ну добре друже, велике дякую тобі. З мене кава, а зараз я мушу закінчувати розмову,- сказала Діана подивившись на годинника,- ти мені дуже допоміг.

-Звертайся. Я завжди готовий.

  Діана вийшла на лоджію увесь час думаючи про те, що щойно розповів їй Матвій. Не проста людина цей Назар. Жив би спокійно собі в Італії, але ж ні, понесло на подвиги. Заради чого?

Діана притаїлася, присіла і навела об’єктив на вхідні двері. Їй вперше доводилося працювати у таких умовах. Раніше, ні за ким не слідкувала і не підглядала. Хоча у лісі…  Діана щохвилини шкодувала, що не пройшла мимо, а почала фотографувати. І тепер через це розплачується. А ще її хвилювало питання, чи справді Назар вбив того чоловіка у лісі?

  Двері до номеру відчинилися і зайшов Назар із жінкою, яка була помітно старша від нього. Ця жінка мала гарний вигляд. Невисока блондинка, з яскравим макіяжем та манікюром. Коротка сукня підкреслювала її доволі стрункі ніжки. Діана подумала, що такі за бажанням можуть і молодих коханців мати. Та Назара точно не зовнішній вигляд привернув, а щось інше. Але що?

-Зайчику, сідай будь ласка,- ніжно сказав їй Назар, вип’ємо для початку шампанського?

-Шампанське будемо пити потім. Давай відразу вирішимо нашу справу,- сказала жінка помітно почавши нервуватися. Ти мені гроші приготував?

-Ображаєш, навіщо мені тебе дурити,- Назар взяв кейс, який до цього лежав під ліжком і відкрив його, краєм ока подивився на лоджію переконуючись, що Діана все фотографує,- можеш перерахувати якщо хочеш. Часу у нас достатньо. Але спершу я хочу бачити документи.

-Тримай,- жінка дістала з сумочки папку і простягнула Назарові,- там все, що ти просив.

  Назар взяв до рук папку, уважно почавши переглядати папери:

-Чудова робота зайчику, ти гроші перерахуй, щоб спокійно тобі було. Сподіваюся твій коханець нічого не запідозрив?- запитав задоволений Назар.

-Я умію бути обережною,- жінка теж була задоволена,- все вірно - мільйон. Тепер можна і шампанського випити.

  Назар розкупорив пляшку шампанського, налив його в келихи для себе і для неї.

-Може вийдемо на лоджію, там свіжіше, прохолодніше,- несподівано запропонувала жінка.

-У мене краща ідея,- Назар трохи не захлинувся напоєм перегороджуючи їй шлях,- ми не станемо на лоджію виходити, бо…

  І він поцілував її відвертаючи від вікон. Мабуть жінці сподобався поцілунок, бо вона обійняла його притуляючись міцніше до нього. Діана продовжувала фотографувати, відчуваючи, що їй це було неприємно. Почала переживати, щоб їхні ігри не зайшли занадто далеко, бо вона точно не зможе спостерігати за цим та фотографувати.

-Нам варто зупинитися,- Назар обережно звільнився з обійм,- не будемо заходити занадто далеко.

-Згодна, та я все-таки не проти лишитися з тобою до ранку,- грайливо сказала жінка проводячи подушечками своїх пальців по ґудзиках сорочки Назара,- нам може бути добре разом.

-Я знаю зайчику і повір мені, що я зовсім не проти і палаю бажанням, але маю ще невідкладні справи. Не можу їх ніяк перенести на інший день і час. Тому можливо наступного разу коли ми зустрінемося,- Назар хотів, як найшвидше звільнитися від цієї жінки,- може, я тобі замовлю таксі?

-Згодна,- жінка обурилася та взявши до рук кейс з грошима знову під веселіла,- було приємно мати з тобою справу. Якщо треба телефонуй, мені гроші завжди потрібні.

-Добре зайчику,- посміхнувся хитро Назар.

  Після того як жінка покинула номер і Назар замкнув двері Діана зайшла до середини, мовчки простягнула йому свій фотоапарат. Той без слів переглянув кадри, а вже потім сказав задоволено:

-Чудові кадри. Тепер цей зайчик робитиме все, що я накажу без жодних заперечень. І мені щоразу не доведеться платити їй мільйони.

-Тепер цей, так званий «зайчик» став  «безлімітним щуром», тобто, твоїм особистим шпигуном. Вмієш примушувати людей працювати на себе. Одних залякуєш, інших шантажуєш та головне совість тебе не заїдає,- Діана вже нічому не дивувалася.  

-Звісно, зайчик може послати мене куди подалі та навряд чи вона захоче, щоб коханець побачив ці фото. А що до совісті, то іноді про неї варто забути, заради отримання бажаного результату,- Назар відклав фотоапарата, а потім запитав у Діани,- замерзла?