Розділ 17

Поліна

Всі мої надії, що бос передумає ризикувати, і не візьме з собою, так і не збуваються. Олександр Валерійович не дзвонив, не дав відбій. Отже, що? Доведеться супроводжувати його хвостиком.

До приїзду в офіс майже заспокоїлася. Знайшла багато позитивного і навіть подумалося, що мені пощастило. Яким чином я б ще побувала на сходці олігархів? Туди навіть в якості обслуговуючого персоналу потрапити важко. А я потраплю. На фуршеті чимось смачним пригостять. Ну так, доведеться потерпіти, поки бос буде налагоджувати зв'язки. Зате у вишуканому місці побуваю, що теж плюс до моєї незвичайної роботи.

- Невже просто переодягнутися не можна? Я ж розчісувалася перед виходом. А на віях, дивіться, є туш!

Олександр сидить у своєму кабінеті. Ворушить густими бровами, губи щільніше зімкнув, як ніби спеціально смішки прикриває. І я навіть чую, як він всередині себе обзиває мене знову Зайкою.

- На заходи такого рівня прийнято готуватися за допомогою професіоналів. Поліно, заспокойся. Повертайся в зал для нарад, там на тебе чекають.

Добре. З пониклою головою на тортури йду. Бос не відправив мене в салон краси, він цей салон сюди притягнув. Здогадуюся я, навіщо... Хоче все-все контролювати, якщо не сподобається, то відразу переробляти змусить.

А чи не багато метушні навколо всього лише помічниці в якості супроводу?

Візажист з перукарем заспокоїли і пояснили, що це ще я мало готуюся. Гола, так би мовити, йду. Без нарощеного волосся і вій, без легкої гламурної засмаги, ще й вилиці з губами не встигла наростити. Ну куди це годиться, хто так відвідує місця для олігархів?!

Провела в компанії жінок більше двох годин. У мене навіть не питали, що хочеться, якщо б я свої гроші платила. Вони певно знали, що треба. Адже замовник їм ясно дав зрозуміти, в кого повинна перетворитися помічниця.

І ось вже моє здивування! Я чекала побачити в дзеркалі, як мінімум, розпусну жінку. Ну або стати яскравою зіркою. Нехай і не Ріною, куди мені до рудої. Хоча б такою, щоб відразу зрозуміло - в автосалонах Олександра Бєльського все пречудово. Он, яка розкішна помічниця супроводжує!

Розглядаю всю себе. На нігтях ніжний молочний лак. Основна частина волосся піднята нагору, частина звисає у вигляді грайливих локонів. На обличчі чимало косметики, але при цьому не дуже яскраво, не вульгарно, в самий раз. І очі якими виразними стали. Навіть хочеться собою милуватися.

Там же одягаю сукню. Знову нову. Без напису на спині, в інших місцях шукала, не знайшла. Тонка тканина золотистого кольору, немов сама пливе по фігурі. Мені й причепитися немає до чого. Після дрес-коду цілком собі пристойна вечірня суконька. Тільки ось колір привертає увагу. Ех, була Поліна, стала золота рибка.

До Олександра Валерійовича пливу для схвалення.

У першу хвилину показу бос відкриває ширше очі, не ворушиться навіть. Потім з гучним видихом відмирає.

- Очманіти! - вимовляє, похитавши головою.

Очманіти, що? Так сподобалось чи так жахливо?

- Потрібно щось переробляти? - сумно питаю, адже шкода буде, якщо доведеться.

Олександр, не відриваючи прикутого до мене палаючого погляду, з начальницького трону встає, і підходить зблизька розглянути. Обходить навколо. Ще тричі повторює “очманіти” і один раз “щоб мій мерс чорти погризли”.

- Ні, нічого не треба переробляти. Ідеально, Поліно. Ти вся для мене зараз ідеальна!

Ого-го, легше начальнику. Мій буйний рум'янець ніякий макіяж не прикриє.

Вичавлюю з себе збентежено:

- Дя-якую.

І все б з підготовкою на цьому відмінно закінчилося, якби бос не вийшов у коридор подякувати за роботу співробітницям салону. Вони весело торохтіли, що зі мною працювати було одне задоволення. Просилися їх ще запрошувати. І тут чую розпатякалися зовсім:

- Може, це не наша справа. Ми свою роботу виконали. Але у вашої помічниці при всій природній вроді та дизайнерській сукні - дуже вже дешеві й простуваті туфлі.

- Повірте, багато хто може помітити такий дивний недолік. Якщо потрібен пристойний імідж на висоті, тоді краще замінити.

Ах ви, жінки! Взяли й здали мене. Думала, ми подружилися.

Дію на випередження, коли бос повертається.

- Олександре Валерійовичу, мене обдурили. Сказали, що гарні туфлі. Заплатила дорого!

Хоч би гроші назад не довелося повертати.

- Ось і носи на здоров'я, - киває начальник. - Ми встигнемо заїхати до крамниці по дорозі. Там такі коштовні, звісно ж, не продаються. Купимо просто зручні.

Невдовзі, як і обіцяв Олександр, привіз мене в елітний взуттєвий бутік. Ясна річ, тут не знайшлося нічого схожого на мою пару з улюбленої мережі «Товар економ в кожні руки».

- Здуріти можна! - у мене виривається мимоволі, коли бачу дикий цінник на туфельці.

Новий мопед і те менше коштує! У них підошва із золота, чи що?!

- Розумію, Поліно. Вони набагато дешевше твоїх, пречудових. Але під сукню краще пасуватимуть. Беремо.

Мені здається, або бос приколюється наді мною?

Дивлячись на реакцію консультанта з набитим оком у світі взуття від кращих брендів, як око його це засмикалося, не виходить стримувати сміх. Хіхікаю, поки приміряю другу туфельку.

Свої, як бос назвав пречудові, теж забираю. Буду в них прогулюватися до супермаркету за продуктами, якщо заборонять на роботі носити.

Після взуттєвої крамниці бос не веде мене відразу до машини. Махає водієві на нас почекати. Ми стоїмо біля парковки, і я лякаюся різких змін в Олександрі. У крамниці він перебував у грайливому настрої. Вийшли на вулицю. Напружився, брови насупив, від чого з'явилася глибока складка на лобі.

- Лаяти будете?

Готуюся отримувати за брехню з туфлями. Бос тоді сказав, що не розбирається в жіночому взутті, а я сподівалася на це та нової зарплати чекала…

- Не буду, Зайко, - і чого він знову за своє? - У нас з'явилися зміни щодо плану заходу. Доведеться піти туди... ем-м... по-іншому.