Розділ 15

Вдома я відразу відчула підозрілі дії братів. Один намагається в умивальнику куртку прати, другий зашиває рукав. Отже, знову десь в халепу втрапили! Розпитала, зізналися, що після школи билися з однокласниками. Ну я розумію, вони ж не повинні рости боягузами. Попросила проблеми мирно вирішувати, а якщо махати кулаками, то не відключати голову.

Відібрала постраждалі куртки. Веніну випрала в машинці, Ванькіну зашила акуратно. Проходжу повз кімнати близнюків і чую дивні обговорення.

- Ти думаєш взагалі, що могло з нами трапитися? Хочеш, щоб сестра не витримала та відмовилася від нас? - Веня наїжджає на брата.

- Та я ж його перевіряв. Це вітер у всьому винен! Я не розраховував, що так різко подує, - виправдовується Ваня.

- А якби нас спіймали ті чуваки? Чув, як лаявся, той, що за мною гнався?

- Та-ак... краще не уявляти, що б він з нами зробив. Бо відразу зрозуміло, який він страшний, скажений і злий. Коли я розбагатію, то не буду злим, як ці пихаті дядьки на мерсах.

- Хоч би йому ніколи на очі не попастися. Він же обіцяв нам руки повисмикувати. Мої руки шкода. Хто приготує тоді найкраще блюдо країни?

Чергові витівки братів, я відразу це зрозуміла. Але найбільше чіпляє, що вони згадували мерс. Який ще мерс? Кого вони страшного бачили? Для мене найстрашнішим жахом відразу спливає Бульдог. Ось, кого б я боялася коли-небудь зустріти.

Але мерс, мерс... щось крутиться в голові, і згадати поки не можу. День такий насичений на події видався.

Згадувати завадив Веня. Побіг на кухню з криками, що ми йому не даємо зосередитися на авторській середземноморській пасті, збиваємо натхнення. Погрожував нас залишити голодними. Гаразд, потім обов'язково з'ясую. Нехай вже готує своє вишукане заморське блюдо з макаронів і консерви сардин у томаті.

В офісі, як і в минулі дні, з хвилюванням відчиняю особисту комірчину помічниці. Швидше б вже весь дрес-код оглянути. На весь тиждень нехай видадуть відразу вбрання. Упаду, нап'юся валер'янки, згадаю про потребу і договір, тоді легше буде налаштуватись. Але поки встигають на мій розмір привозити лише до потрібного дня.

Отже... третя сукня.

Ой, лишенько, а де ж та сукня? У мене була туніка і то довше!

Сьогодні субота і автосалон занурюється в ауру чорного кольору. Всі такі за класикою консультанти ходять. Замість краваток, начепили атласні метелики. Мені теж перепало дрес-кодом у вигляді короткої чорної суконьки. Одягла. Отетеріла. На спині кружок BMW, а одне плече нахабно оголюється. Поправляю широкі м'які плічка, створені для того, щоб мати спокусливий вигляд. Це не автосалон, а розпусний будинок якийсь!

І як я повинна в такій сукні не спокушати співробітників і покупців? Я вже сама себе спокусила! Як уявила, що мій мопед чудово б пасував до сукні, так і закохалася в неї.

Третій день не зменшує незручність, коли вся така красуня в чорному, показуюся менеджерам на очі. Вони знову в коридорі неподалік від приймальні гуляють, ніби чекаючи на мене.

- Ось це погода, щоб мене!

- Ух, яка смачна. Так би й з'їв!

- І вам гарного дня, - навзаєм вітаюся.

- У мене такі цукерки є смачні. М-м... пальчики оближеш, - Федір заманливо бровами рухає, перегороджуючи мені шлях.

- Я тістечка купив. Засунь свої цукерки, сам знаєш, куди, - відштовхує його програміст.

- Гей, не затуляйте прохід. Ми з Поліною на обід підемо разом, - колег відсуває ще один з тих, хто вчора заважав спокійно дійти до зупинки, брутальний з татухами Влад.

Сперечаються, лаються, пройти не дають. Ще трохи й біцепсами почнуть мірятись. Як раптом чоловіки замовкають, з побоюванням поглядаючи мені за спину.

- Ви таким чином нагадуєте мені, що давно збори не проводив? - підходить бос, зупиняючи півнячі бої. - Можемо зібратися, ваші виконані плани обговорити. Я не проти.

- Олександре Валерійовичу, я тут це... допомагав Поліні ключі піднімати. Дівчина впустила, то я ж завжди допоможу колективу, - Федір першим викручується.

Решта, втягують голову в плечі, і швидко залітають в свій кабінет.

У мене спина струною натягується, як ніби зараз щось гостре кольне між лопаток. Олександр чекає, поки я відчиню двері. Пропускає мене, потім слідом заходить.

— Поліно... Ти знаєш, у день BMW, мабуть, мені особливо подобається дрес-код, - і, кажучи це, так пильно оглядає, як ніби ось-ось облизнеться як кіт.

Можна прийняти за комплімент, отже, босові сподобалось. Але він же не мене похвалив, а день. Тобто, бере в цілому для всіх помічниць. І, скоріше за все, саме я до них не дотягую.

- Вибачте, що питаю. Чи не можна зробити сукню трохи довшою?

- Ще довше? - округлює очі і ковзає ними по моїх ногах туди-сюди, то вгору, то вниз. - Я попросив для тебе сантиметри додати. Думав, зрадієш.

Угу, радію аж від щастя плачу. Дякую, що ваші сантиметри хоч дупу прикрили!

Більше не лізу. Поки начальник ясно дав зрозуміти, що мій дрес-код з потураннями. Треба почекати деякий час, потім ще набридати. Раптом вийде випросити ще сантиметри?

Під ніс собі тихенько бурмочу. Скотчем приклеюю верх сукні до плечей, а щоб вони, негідники, не злазили. Поступово себе опановую, звикаю, що краще на людях не нахилятися. Всюди чоловіки. І такі ж окаті!

Багато бігати й не довелося. Начальник роботою не перевантажив. Хоча кілька разів на перший поверх бігала, подавала частування, напої особливим відвідувачам, які подумують оновити «породистих конячок» в гаражі.

В обідню перерву погодилася піти лише з усіма поїсти, а не з кимось одним. Замовила собі в кафе тарілку супу. Гадала, того з мене вистачить. Знову менеджери давай один перед одним випендрюватися, і завалювати мене смачними стравами. Нагодували так, що я незабаром не влізу в дрес-код. Доведеться сантиметри випрошувати вже в ширину.

- Поліно, зайди до мене, - приходить на пошту від боса, коли я повертаюся після обіду.

Швидко готую каву та йду.