Розділ 14

Поліна

Підхоплююся з місця, коли бос повертається з дивною пляшкою в руці, обмотаною скотчем, з горловини звисають обірвані дроти. Щось схоже, здається, бачила на балконі у Ваніних заготівках.

Ой, а раптом?... Та ні, бути такого не може… 

Придивляюся уважніше, але бос пляшку закидає в паперовий пакет і не випускає з рук. Ніби цінна річ для нього. І сам Олександр теж викликає в мені занепокоєння. Піджак нарозхрист, краватка в червону смужку на плече перекинута, стильні туфлі в пилу. Дивлячись на нього, можна подумати, що гнався за кимось або просто побігати вирішив десь поміж кущів.

- Олександре Валерійовичу, вам каву подати, яку зазвичай? - наймилішим голоском я питаю, прикидаючись найкращою помічницею.

- Ні, іншу хочу, - кинувши на мене зіщулений погляд, бос великими кроками йде до кабінету.

- А яку?

- Хочу з кров'ю. Готуй для мене особливу за рецептом, мою, шкуродерську.

Що-що? Я все вірно розчула?

Перепитати не виходить, начальник вже пірнув у кабінет. Я навіть не змогла розглянути його емоції, з якими зажадав подати каву з кров'ю.

Це жарти такі, чи як розуміти?

Якщо судити по приятелю пана Бєльського, то жартувати вони можуть. Ще й як. Особливо між собою, а мені ж залишається за серце хапатися. Невже Рінка таки десь наздогнала його? Тоді зрозуміло, здала мене руда. Відчуваю, ще отримаю. Олександр і, справді, повернувся до приймальні майже озвірілим.

Знову мені доводиться кмітливість підключати. Якщо начальник уявив себе звіром і жадає незвичайний напій, не можна ж йому відмовляти. Зараз чогось намішаю. Хіба мені шкода. Хі-хі.

Дзвоню Вені, раджуся. Брат просить назвати, що є в наявності, тяжко зітхає. Але потім разом вигадуємо смачну формулу.

У високий келих наливаю спочатку міцний еспресо, закидаю кубики льоду. Потім вичавлюю зі спрея кондитерські сливки, і на контрасті зверху тонкою цівкою поливаю малиновим джемом. Пощастило, що інгредієнти знайшлися на кухні автосалону.

Вишенькою стає желейка з пачки. Добре, що брати мене пригостили, а я забувала про неї та в сумці валялася. Дістаю одну у вигляді великого ока з яскравою зеленою райдужкою.

Фух, здається, впоралася. Сподіваюся, начальник не мав на увазі мою особисту кров?

О ні-ні, я тут донором не влаштовувалася.

- Ваша шкуродерська кава готова! - заглядаю в кабінет, обережно заносячи мій шедевр, щоб око не звалилося з верхівки.

- Це що взагалі? - здивований Олександр Валерійович піднімається в кріслі, скидаючи на підлогу папери, які до того в руках тримав.

- Ваш напій. Ду-уже страшний і смачний. Спробуйте, готувала за рецептом для вас.

Ставлю перед ним келих з трубочкою.

- А якби я попросив принести мені відбивну на пащі крокодила?

Хм-м... замислююся на хвилинку. Та що тут думати, у мене ж Ванька є! Він вміє змайструвати, що завгодно. Директор школи вже засмикала скаргами, як він безжально розігрує вчителів.

- Можна і пащу, - киваю збентежено.

Ніяково, коли Олександр так відверто й проникливо розглядає мене. Починаю від хвилювання поправляти волосся і бретелі на сукні, у дзеркальце б ще подивитися. Чому бос витріщається, ніби бачить вперше мене, або щось знайшов нове та незвідане.

То це ж я, все та ж Поліна Ламакіна.

- Літаючу тарілку з супом?

- Так, замовляйте. Тільки заздалегідь.

- Вигадати розваги для співробітників на корпоратив?

- Це завжди, будь ласка. Хоч зараз розпишу цікаві конкурси.

- Танцювати для мене?

Ох-х... опускаю очі. Не розумію, що бос все-таки хоче.

- Нічого, поки не відповідай. Вважай, що перевіряв твої приховані здібності. І ще,... - Олександр переривається, відпиваючи з келиха свій шкуродерський коктейль. - Якщо знадобиться допомога або терміново зарплата, то ти підходь. Хіба мало що, раптом ще десь вітрина розіб'ється або постраждає чийсь мерс. Не бійся, Зайко. Я не залишу твоє прохання без уваги.

- Дякую, що ви такий добрий, Олександре Валерійовичу. 

Будь він хоч страшним звіром, а не таким спокусливим мачо, все одно б я розтанула. Мій бос найкращий! Тьфу-тьфу, звісно ж, нехай вітрини і мерси залишаються цілими. Але я вже близька до того, щоб лізти обніматися. Мені ж ніхто, крім співчуття, не пропонував по-справжньому допомогу... А бос, він неймовірний чоловік!

На вихід з кабінету йду.

- Завтра мені теж такий коктейль приготуй. І про око не забудь, - навздогін замовляє. Напився солоденького та й повеселішав начальник.

До кінця робочого дня Ріна більше не нападала на автосалон. Питати першою у боса не стала, на що це він натякав шкуродерством? Не лаявся, дати грошей обіцяв і коктейль похвалив. Сиджу задоволена, посміхаюся. Решта негараздів не так вже й важливо.

У шухляді столу мені попадається на очі, складений в файл договір. Якщо про важливе, то тут має бути пояснення. Мабуть, у Олександра Бєльського є спеціальні пункти підтримки особистих помічниць. Не мені ж одній добротою посипано.

З перервами на завдання від боса або смикаючих часто співробітників, я лист за листом нарешті прочитую в договорі всі пункти. Складаю назад в файл, а руки-то трясуться. Після прочитаного треба б випити. Але я не п'ю спиртного, а двадцять другий пункт з договору свідчить, що з босом пити зобов'язана. Отже, ще змусять, якщо доведеться.

Взагалі там не так все й погано, багато звичайного, того, що є скрізь. Проте кілька пунктів виглядають, м'яко кажучи, дивними.

Виконання наказів без обговорення. Пахне тиранією.

Не знімати перед начальником сукню. Наче я збиралася!

Не спокушати співробітників і покупців. Що? Чим до мене займалися помічниці?

Згода на ненормований графік. У будь-який час і день тижня можуть викликати, і повинна завжди залишатися на зв'язку. Зрозуміло, жити на повідку.

І ось цей загадковий тридцять сьомий пункт... У разі екстрених і непередбачених ситуацій довірити рішення начальнику.