Розділ 13

Ми ще з дороги за автосалоном не встигли повернути, як мені в десятий плюс раз дзвонить Ріна. Та пішла вона! Відправляю колишню до бану. Це ж треба, стежити за мною надумала. Нікому таке не дозволено.

І я б послав її жорстко, але є проблема. Така ж руда - її батько, шинний король. Татусь Ріни зараз на хвилі популярності серед автолюбителів. Завдяки славі критика-блогера, він своїм лайливим ротом рівняє з землею неугодних і допомагає просуватися тим, кого корисно підтримувати. У мене бізнес тільки недавно стрімко вгору пішов. Не хочеться через якусь істеричку потрапляти в антирекламу до шинного короля.

Надходить вже дзвінок не від Ріни, а з незнайомого номера.

Якщо знову вона, коза руда? Тоді відразу скину, і цей номер теж відправиться в бан.

- Старший лейтенант поліції Гаркін на дроті. Бєльський Олександр, це ви? - у вухо лунає чоловічий бас.

Добре, що не Ріна.

Дивно, що я потрібен поліції. В автосалоні начебто тиша. З іншої філії теж ще нічого сьогодні не встигли накоїти.

- Так, це я. Слухаю вас, - відповідаю, стежачи за дорогою.

- У нас тут робота стоїть, заважає громадянка Стичкіна. В якій саме вас тримають дільниці? Ми перевірили всі. Не можемо знайти.

Ем-м... вони точно не переплутали номер?

Але назвали мене. І Стичкіна знайоме прізвище. До гикавки знайоме, адже його носить Ріна і її популярний татусь.

- Навіщо мені перебувати в дільниці? Що я накоїти встиг? - у свою чергу питаю.

- Особисто ми не затримували. Але ви, як я зрозумів, чужих овець того, прикінчили. Шановна людина, а так жорстоко ставитеся до тварин. Говоріть вже, куди Стичкіну до вас відправляти? Вона проситься провести прямо в камеру. Тільки вимагає люкс, і щоб там було хамло.

- Хамам, а не хамло! Ще туди джакузі й особистого кухаря дайте! - на задньому фоні Рінка верещить. - Віддайте мені мого Алекса! Він повинен пробачити мене, якщо побачить, як я його прийшла пожаліти.

Отакої... у мене мізки заворочалися та у вузол скрутились. Які вівці? Чому я напав на них? І звідки у Ріни прокинулася така шалена фантазія?

- Запитайте, звідки вона дізналася про овець?

Лейтенант їй передає. Потім мені слова Ріни:

- Каже, що помічниця розкрила секрет. Ви затримані за шкуродерство.

Що-о? І помічниця теж тут замішана?!

О ні, більше не можу стриматися. Це ж треба таке! Нервово регочу, навіть складно зупинитися.

На мене вже водій озирається з занепокоєнням.

- Якщо втекли, то краще зізнайтеся! Ми ж все одно знайдемо, - суворо погрожує поліцейський.

От воно що... Мені доповіли в ту ж хвилину, коли Ріна вдерлася в автосалон. Ми в той час з двоюрідним братом в його офісі обговорювали майбутню подію. Німці приїдуть демонструвати нову модель Порше, мегапотужний спорткар з режимом трансформера. Під шумок наші взялися організувати аукціон, презентацію ще кількох фірм з можливістю провести вечір з користю. І ми не хочемо залишатися осторонь.

Тепер я розумію, хто допоміг Ріні вихід з автосалону знайти. Ну, Зайка! В якому місці для неї я - шкуродер? 

- Послухайте, лейтенанте Гайкін…

- Гаркін, - бухтить, поправляючи.

- Громадянку Стичкіну поки небезпечно випускати. У мене є алібі з великою кількістю камер офісу, де я проводив час вранці. Прошу вас провести дівчину відпочити, заспокоїтися, тюремний чайок запропонуйте. Увечері скажіть, що я втік, і тоді відпускайте. Номер карти надішліть, перебування її оплачу, - підкуповую лейтенанта.

Водій, тим часом, зупиняє машину на узбіччі. Поки розбирався з вівцями Зайки, відволікся. І я вже не зрозумію, де ми опинилися. Начебто будівля школи навпроти. Звідти потягнувся натовп галасливих дітей.

- Добре, а хамло, де їй візьмемо? - переймається поліцейський.

- Ну принесіть їй відро води. Скажіть, що тепер таким чином митися в тренді…

Мене відволікає водій, махає руками на якихось підлітків-двійнят. Далі не зрозумію, що говорить лейтенант. У мене перехоплює подих від наближення жаху. Один з хлопців підкидає в повітря пластикову пляшку з моторчиком. Вона ефектно злітає, кружляє, описуючи в повітрі вісімку, і... врізається в лобове скло мого улюбленого мерса.

Вистрибую на дорогу. Водій зі мною.

- Стійте, паразитяки! Зараз я вам!!!

Кричу і біжу за спритними підлітками.

- Ве-еню, хутчіш розбігаймося! - вигукує один з них.

Вони так схожі, обидва худорляві, в сіреньких курточках з рюкзаками, що я не зрозумію, хто з них пляшку в політ запустив. Ми, не змовляючись, теж розділяємося та женемося за малолітніми шкідниками.

Через деякий час стикаємося на дорозі.

- Костю, ти хоч одного схопив?

- Я не встиг, - розводить винувато руками. - Залишалося трохи, щоб за шкірку зловив. Та цей малий перекинувся через паркан. Ну я за ним, а від нього вже жодного сліду.

- Дідько, у мене теж руки порожні.

Не можу наїжджати на водія з охорони. Сам такий, що упустив. Хлопець залетів у підворіття. І все. Розчинився там безслідно в одну мить.

- Це ж треба, які зараз підлітки шкідники! Гаразд, ми з двоюрідним братом були грозою всіх сусідів. Але ці! Ці взагалі знахабніли. Додумалися ж вставити моторчик у пляшку, - немає межі моєму обуренню. Чому ми з Кирилом не додумалися? Може, і я б це зробити хотів.

- Олександре Валерійовичу, я ж вам саме цих хлопчаків і хотів показати, - тут Костя взагалі з пантелику збиває.

- Навіщо? Щоб вони мені в мерс запустили вертольотик із пластика?

- Ні, щоб ви на власні очі зрозуміли, з ким Поліна живе.

Чого?!

- З цього місця детальніше?

Здається, нервовий тик у мене загострився. Очі кліпають самі по собі. Піт з чола витираю.

- Це брати Поліни. Ми перевірили по базі, підняли на неї документи з органів. Поліна оформила на молодших братів опікунство. Ось ці спритні двійнятка-шкідники, вони ж з нею і живуть, - пояснює Костя, спостерігаючи за моїм очманілим обличчям від дивовижних новин.