Розділ 12

Олександр

Проводжаю поглядом струнку фігурку Поліни. Є в ній щось таке зворушливе, від чого навіть я, що бачив чимало самих різних дівчат, даю слабину. Я помічаю, як вона стискає невдоволено губи, коли її називаю Зайкою. Але вона така і є, потішна, сором'язлива і все ж таки з вогником, особливо, якщо їй перешкодити на мопеді проїхати. О так, я чув і бачив, як вона вміє голосно лаятися та спалахувати від обурення.

З початком роботи на мене, Поліна дивує з кожним днем. І не просто дивує, вражає так, що я свою щелепу часто в польоті ловлю.

Ну звісно, я бачив, що вона досить гарненька. Навіть у тому мішкуватому костюмі в готелі, а потім вся така спортивна валялася на асфальті перед моїм Порше. У сукнях дівчина перетворюється до невпізнання.

Начебто все та ж Поліна, зеленоока білявка з хвостом з довгого шовковистого волосся, виразною мімікою і часом незграбними рухами, які видають в ній простувате дівчисько. Але наш дрес-код якимось дивом розкриває більше її красу.

Моя колишня помічниця, і та, що була до неї, не перевтілювалися настільки. Вони і так ходили всюди у відвертому одязі, ще й просили сукні носити коротше. Ну вже точно не скріплювали розрізи і не закривали зніяковіло папками і сумками декольте. Може, я даремно взяв Поліну в автосалон... У мене і зараз є сумніви, що не попрощаюся з нею раніше, ніж закінчиться випробувальний термін для неї.

От деякі ще й додають приводи для сумнівів.

- Алексе, ну ти такий жадібний, - підколює Артур, налягаючи на печиво, принесене помічницею. - Я ж не вкрав би її. Ну покаталися б містом, перевірили тачку.

- Еге, знаю я тебе. Інших катай, Поліна б у непритомність впала від жаху.

Артур з нерозумінням дивиться.

- І з яких пір ти полохливих береш? Адже сам казав, що твоїх помічниць не збентежити голим задом, вони самі кого забажають - змусять спітніти. І будь-які забаганки вигідних покупців готові виконувати. Навіщо тоді цим у клубі хвалився?

- Так, таке було... - чухаю підборіддя, згадуючи Зайку. - Поліна новенька, ще не освоїлася. Їй треба час. Вона не така, як минулі дівчата.

- Он як цікаво. На майбутнє в неї інвестуєш, чи що? - друга веселять мої відповіді, регоче на весь зал, розполохуючи консультантів.

- Там подивимося. Мені потрібна була помічниця, вона звалилася на голову двічі. Вирішив не чекати третього разу, і взяв до себе.

Є ще одна причина, але я про неї мовчу. Якщо Артур десь розпатякає, всі друзі вважатимуть мене за божевільного.

- У сенсі, взяти особисто для себе? Ти вже до кінця домовляй, - мружиться друг, ніби хоче на слові зловити.

- Що ти несеш? Я вже вирішив, що ніяких відносин з помічницями. З минулою Оленою я ж зв'язуватися не став. А з неї не одноразово при мені випадковим чином сукня злітала! Для інтрижок у мене є варіанти зручніше, самі нападають, навіть не шукати не треба, - відмахуюся від вічно збоченого дружбана.

Ну я й сам такий буваю, чого тут приховувати. Але не завжди ж. Можу себе стримувати, якщо буде потрібно.

- Гаразд, як хочеш. Тут твоя територія. Тільки все ж дивно, що ти перейшов на скромниць подібних Поліні. Подейкують, з віком тягне до спокійної гавані…

- Гей, ти мене старше на рік! Відвали! - вже злий на друга. Дістав! - Краще з машиною визначайся. На Бентлі ще кілька покупців поклали око. Поспішай, не вагайся. Бо залишишся без білосніжної дівчинки. Попросиш ще замовити, а дідькова дупа тобі. Чекати будеш довго, митниця зараз місяцями гальмує.

Артур знову включає примхливого покупця. Ну куди ж без цього. Сідає в Бентлі, все перевіряє. Бере з собою одного з водіїв-консультантів, і їдуть випробовувати. Друзям я дозволяю кататися далі, ніж просто по майданчику навколо автосалону.

Виходжу подивитися, як Артур перевіряє гальмівний шлях своєї майбутньої тачки. Нехай тільки спробує потім відмовитися. Знаючи себе, обов'язково дожму. Що-що, а машини продавати я вмію.

- Олександре Валерійовичу, ви зараз сильно зайняті? - до мене підбігає один з охоронців, Костя.

- А що, не помітно? Допомагаю консультантам і менеджерам реалізовувати особливо цінний товар, - гмикаю з важливістю, що вони не могли без мене продати за два місяці Бентлі.

- Зрозуміло тоді. Не буду відволікати, - Костя задкує, відчувши мій настрій.

До сих пір не пройшло роздратування після «жартиків» приятеля. Нічого, я до нього приїду ще в офіс. Як пожартую, мало не здасться! Комік знайшовся, чорт забирай.

- Що хотів?

- Та я ж за вашим завданням все з'ясував. Це про нашу... Полінку.

- Не вашу, а мою!

Тьху ти, обмовився. Охоронець тепер ошелешено кліпає.

- Мою помічницю, - виправляюся. - Що з'ясував? Вона збрехала, так?

- Ні-ні, все правда. Вона живе з двома представниками чоловічої статі.

- Оце очмані-іти!

Ні, я не вірю. Зайка не вписується в моїй голові в настільки розпусну жінку. А якщо так, то якого біса вони не працюють? Вони друзі? Коханці? Близькі сусіди? Прихистили її, або вона їх? Напряму питати не хочу. Буде викручуватися, дівчата це вміють. І навіщо здогадуватися, коли можна напевно дізнатися?...

Костя прикриває рот, плечі трясуться.

- Чого регочеш? Смішне дуже дізнався, то кажи, добивай!

- Хочете, просто покажу їх? Я з'ясував, звідки вони вийдуть через півгодини. Подивитесь самі, щоб повірили.

- Швидко машину заводь! - рішуче йду на парковку.