Розділ 11

Більшість менеджерів теж на своїх місцях всидіти не змогли. Ніби відчули, що пахне знизу смаженим. Спустилися з'ясувати, куди це я пропала. Навіть той вусатий з бухгалтерії визирає, стоячи на сходах.

- А я відразу здогадався, що Поліна не така простачка, як здається, - хвалиться один з консультантів-базік.

У сенсі, простачка?

Я ж вмію робити глибокий задумливий погляд!

- І що ти їй сказала? Чому вона вирішила спокійно звалити?

- Ну-у... запропонувала пошукати боса в іншому місці. Переконливо так запропонувала. Вона і послухалася, - вирішую, що краще все-все не озвучувати.

Чоловіки в захваті. Розходитися взагалі не збираються.

- А вам, - показую на менеджерів, - бос дав завдання здати всі звіти.

- О, ну це треба обміркувати, посидіти з кавою, - чеше потилицю Федір.

Мені ж треба скоріше їх змусити працювати. Не схоже, що співробітники хочуть кудись поспішати.

- Можу вам каву зробити, якщо хочете?

Ось ця моя пропозиція всім відразу подобається. Цілим натовпом піднімаємося. Консультантів я з собою не кликала, але частина все одно причепилися з височенним Ігорем на чолі.

У приймальні тільки й встигаю по кнопках на кавомашині натискати, і видавати, видавати чоловікам стаканчики. Всі разом переходимо до просторої зали для менеджерів. Вони зрушили столи, стаканчики розставили. Дістали печиво, бутерброди, горішки, пачки з чіпсами. Ренат, він тут програміст, шоколадкою мене пригощає. Сидимо, базікаємо, Федір нас жартиками розважає. Добре-то як і весело.

Починаю себе відчувати частиною колективу. Тільки ніяково, що сукня нескромна, від рум'янцю не виходить позбутися. Зате шоколадка смачна і чоловіки такі уважні, десь відкопали цукерки і теж мені сунули. Обіцяли ще принести, коли зрозуміли, що я велика ласунка.

- Я не зрозумів? А що це ми відзначаємо?! - як раптом у нашу перерву для обмірковування вривається грізний голос начальника.

Хто встиг, сховали стаканчики під стіл. Решта, і я в тому числі, здригаємося з переляканими обличчями. Здається, я шоколадну цукерку проковтнула цілком.

- Та ми це... нового члена в колективі обмиваємо, - виправдовується Ренат, намагаючись непомітно змахувати чіпси під стіл.

- Босе, ну традиція ж, - Федір подалі відходить.

- Добре, що ви шануєте традиції. У нас є ще одна - вчасно мені звіти здавати. Вони є? Я знайду їх в електронному або друкованому вигляді?

Шу-ух.

Консультанти миттєво випаровуються. Менеджери вже всі за столами. Я кинути все як є не можу, збираю стаканчики, порожні пачки в сміття викидаю під пропалюючому на мені візерунки важкому погляді начальника.

Трохи пізніше в кабінеті виправдовуюся:

- Вибачте, Олександре Валерійовичу. Я запропонувала, щоб співробітники швидше включилися в роботу. Там же все складно зі звітами, стільки обмірковувати. Вони так втомлюються.

- Кхе-кхе, - бос прикриває рот долонею, і знову його кхе-кхе, схоже на смішки.

Брови насупив, хоче суворим здаватися. Але очі не злі, жовті кристалики танцюють, ніби бавлячись.

- Послухай тепер мене, Поліно. В твої обов'язки не входить співробітників обслуговувати. Каву готуєш тільки мені та в денний час деяким відвідувачам. Якщо ти таким чином продовжиш їм допомагати, то я звітів не дочекаюся до Нового року.

Сумно киваю з розумінням.

- Скажіть, а під час перерви не забороняється спілкуватися з колегами?

- Можна. Тільки обережно, Зайко, - твердо припечатує бос. - Не забувай, що ти молода, вродлива дівчина. А вони не просто співробітники, а й чоловіки.

Подумки б'ю себе по вухах.

Бос назвав мене вродливою?

Спра-авді?

Добре, що я сиділа в ту мить!

Ну то що розглянув всю і так зрозуміло. Я вже спітніла тричі в його кабінеті під чіпкими поглядами. Але думала, то він перевіряє, чи все на місці. Раптом чогось переплутала або забула, як я інколи можу.

Олександр Валерійович відволікається на телефонний дзвінок. Розмова виходить швидкою, він про щось домовляється зі співрозмовником, в кінці навіть видав: «Еге ж, підсуну тобі по блату іржаве корито. Приїджай».

Цікавенько, кому такий блат? До чого ж мій бос іноді загадковий.

- Поліно, йди поки на робоче місце. Пізніше дам тобі знати, коли з тацею спуститися в другій торговий зал. І я все ще чекаю на звіти!

Протягом години корпоративна пошта підморгувала мені привітами від менеджерів. Не такі вже й прогульники, варто було босові гаркнути, швиденько роботка закрутилась. У мене зібралися майже всі звіти, не вистачає одного, щоб все разом роздрукувати для підпису.

Гіпнотизую монітор. Ще п'ять хвилин почекаю і тоді…

Двері в приймальню тихенько відкриваються, як ніби від вітру.

Заглядає менеджер, до якого я йти через п'ять хвилин збиралася. Він взагалі скромний, частіше мовчить на тлі галасливих колег. У списку Оленки значився, звичайно ж, занудою. Але який же він милий зануда з розсипом золотистих веснянок на обличчі.

- Хотів особисто зайти і сказати, що готово. І о-ось... - вже роздрукований файл кладе мені на стіл. - Там є ще дещо. Бери і користуйся на здоров'я.

Нічого не зрозуміла. Піднімаю папери, заглядаю. Під ними виявилася нічим не примітна на вигляд сіра флешка. Льоня підносить до неї ближче руку, і флешка, зреагувавши на тепло, відразу ж запалюється червоним кольором, від моєї руки теж світиться. І так цікаво, що після першого кольору блимає по черзі всіма відтінками веселки. Хотіла відмовитися, але згадала про Ваню. Брат обожнює такі незвичайні речі.

- Дуже вам дякую, Леоніде! Вам точно флешка не потрібна?

- Якщо дарую, отже, з'явилася можливість, - Льоня розтягує тонкі губи в усмішці. - Не подумай, Поліно, що я е-е... напрошуюся... Просто міг би тебе після роботи провести.

- Поки не знаю, у скільки закінчу. Дякую за подарунок і пропозицію!

І тільки за Льонею, почервонілим не менше за мене, зачиняються двері, отримую повідомлення від боса, що потрібно приносити до другого торгового залу. Цей зал для особливих ВІП-відвідувачів. Найдорожчі машини красуються саме там.