Розділ 9

Боса від розправи наді мною відволікають співробітники. Я старанно виправляюся, готую, дивлячись у блокнот, правильну каву для Олександра Валерійовича. Він добрішає, начебто вже не похмурий. Але ж какао теж було смачне, бач, який пан перебірливий.

Перед обідом бос викликає до себе, та дає підписати договір. Невже все-таки вирішив не забирати шанс у дивакуватої дівчини? 

- Договір тільки на випробувальний термін? - уточнюю я.

- Так, на всі три місяці, - гмикає Олександр, простягаючи папери. - Можеш, ознайомитися, або відразу підписувати. Там всі пункти роботи стосуються, і тих моїх вимог, які доведеться виконувати. І один з пунктів - порушення моїх вимог. За них я буду карати. Суворо. Змінювати договір або терміново перервати - теж можливо. Але лише з мого боку, - в кінці вимовляє з натиском, як ніби печатку поставив.

У-у... повіяло занадто серйозною кабалою. Навіть тон у боса залізний, безкомпромісний, впевнений у безмежно великій владі.

- Тобто, я завчасно звільнитися не зможу?

Поки мало що зрозуміла, але те, що на мої права договір не розрахований, здогадатися нескладно.

- Мені некомфортно міняти часто помічниць. Кожній треба давати час звикнути, витрачати на пояснення терпіння, а у нас тут робота без пауз вирує. Вважай, що з мого боку, це спосіб підстрахуватися. І я готовий за свою підстраховку більше платити, чим би ти заробила в піцерії.

Треба ж, запам'ятав, куди збиралася і не доїхала. Не будемо тицяти пальцями через кого.

- Мені робота потрібна. Ви не подумайте, що я ще сумніваюся. Навпаки, ду-уже зацікавлена вдало весь термін пройти, - погоджуюсь, а то що залишається в моєму випадку.

- От і добре, Поліно, - не схоже, що Олександр здивувався відповіді, спокійний і безтурботний сидить. - Сьогодні отримаєш картку з грошима на взуття для роботи. Нам іноді доведеться з тобою виїжджати у необхідних справах. Краще підготуватися заздалегідь.

Так-так-так, киваю із завмиранням серця.

Мій мозок виділяє зі слів Олександра Валерійовича найчарівніші слова. Картка. Гроші. Все отримаю!

- Прямо сьогодні на туфлі дасте? - перепитую, насилу приховуючи радість.

- А навіщо тягнути, - пересмикує плечима, мовляв, від його мільйонів все одно не відвалиться.

- Скажіть, а на ту картку не можна ще трошки авансу попросити? - нахабніти не збиралася, воно саме від відчаю полізло з язика. - Раз я все одно нікуди від вас не подінуся, документи відібрали. Тоді вам і хвилюватися не треба, що пропаду. Мені б за розбиті вітрини в бутіку заплатити. Там дві всього.

Ну куди ж без подиву. Зате бос не розслабляється зі мною. Плескає звично в шоці очима, хапаючись за голову.

- Ти і туди примудрилася врізатись, чи що?!

Я чи не я, яка зараз різниця. Халепа-то менше не стане. 

- Випадково вийшло, - сумно киваю. - Якщо не зможете дати, то нічого. Я просто запитала, а то вони дзвонять і вимагають. Як на зло, коштовні вітрини, оформлені справжнім художником.

- Зайко, ти часом не п'єш?

- Ні-ні, клянуся! - руку, присягаючись, до грудей притискаю.

- Дивись мені, а то в договорі є пункт - не пити без мене.

- Навіть воду?

- О господи!

Хапаю зі столу договір і благодійника-боса обмахую. Доводжу і доводжу. Ох, як незручно виходить. Він певно звичний до гарних витончених дівчат, на зразок нього, бездоганного і дивовижного. І тут я, ніби звалилася з курника в пристойне суспільство. Але я ж і не повинна бути дівчиною в його очах. Моя функція лише служити та добре виконувати зобов'язання на своїй посаді. За цим я тут. Мені гроші конче потрібні!

- Все-все, досить махати, - бос зупиняє мої спроби, переводячи підозріло застряглий погляд з декольте на обличчя. - Гаразд, після підписання договору, як виняток, випишу тобі повний аванс з надбавкою за туфлі. Тільки пообіцяй, що надалі... - замислюється.

- Що пообіцяти, Олександре Валерійовичу?

- Хм-м... бути обережною Зайкою, все одно у тебе поки не виходить. Хоча б пообіцяй, що в разі неприємностей відразу зв'язуєшся зі мною або хлопцями зі служби охорони. Зрозуміла?

- Ой, та мені ніяково вас проблемами вантажити…

- А підставляти репутацію моєї компанії буде зручніше?! - ох, як брови насупив і загарчав загрозливим голосом.

Лякаюся його прояви грізності та швидко погоджуюся на все. Олександр Валерійович ще й сам не знає, що просить. Нас, Ламакіних, неприємності люблять, надовго не залишають у спокої. Все ж сподіваюся, що погодилася заради формальності, аби не суперечити начальству. Зможемо і самі без додаткової допомоги обійтися.

Але це на майбутнє. У сьогоденні без авансу ми ніяк. Тож я на радощах бігом підписую договір, одним оком переглядаючи. Пізніше уважніше вивчу. Аби скоріше дали заповітну картку! Адже бос обіцяв не затягувати, коли все підпишу.

До кінця робочого дня і червоніла, і блідла від збентеження у фірмовій сукні дня*, коли доводилося по коридорах ходити. Завдяки степлеру розріз став трішки пристойніше. Але багато і не смикали мене, давали поки час освоїтися. Щоправда, заглядали частенько, то консультанти, то менеджери, ніби як з важливих питань. Важливості особливої не помітила, зате їх погляди набагато красномовніше видавали.

Щодо боса, складно зрозуміти... Ловила час від часу його прицільні блукаючі погляди. Робила вигляд, що не помічаю. А всередині-то стискалося хвилювання. Раптом пошкодує, що взяв на роботу? Раптом я так і не витягну планку, якою має бути в його смаку помічниця?

Як би там не було, щастя знайшло мене. Прийшло до мене в руки разом з новенькою банківською карткою від вусатого чоловіка-бухгалтера.

Спочатку просто раділа. А потім, як перевірила рахунок, ось тоді очманіла, і стрибала високо в туалеті.

Насамперед заплатила за квартиру. Фу-у-ух! Можна видихнути! Ми з братами без даху не залишимося.

Після роботи заїхала в торговий центр і заплатила за вітрини взамін на завірену розписку з чеком. Просто так не стала за збитки переводити. Взяла приклад з боса, підстрахувавшись. Забулася, і накупила багато смакоти в супермаркеті. Навіть згадала про прохання Вені - купити набір спецій і нову сковорідку. Для Ваньки сама попалася на очі коробка з паяльником і різними інструментами. Ну як не взяти, він мріє давно, старий паяльник у нього б'ється струмом, а він без нього жити не може.