Розділ 8

Екс помічниця теж підходить до вікна, пирхає, помічаючи зі мною наближення дівчини до Олександра.

- Ця з останніх моделей, в рекламі знімалася. На пару тижнів ще поруч покрутиться, поки босові не набридне.

І, справді, крутиться моделька вправно. Складає руки-мотузки на плечі Олександру Валерійовичу, навшпиньки встає, мені не чути, але щось таке певно дурненьке муркоче. Бос не смикається, ніби не очікував. Повертається спокійно. Швидше за все помітив її наближення раніше, та не заважав до себе підкрадатися. Та он ще й хлопці з охорони неподалік стояли, оцінюючи ступінь загрози для начальника.

Вони просто не знають, хто насправді загроза! Я ж ніколи сама не нападу, а ось іноді випадковості трапляються.

На найцікавішому місці закінчується наш перегляд. Вже половина менеджерів підтягнулися до вікон, аби перевірити, на що цікаве ми тут задивилися. Бос легким рухом руки дозволяє модельці застрибнути в спортивну тачку. Швидко сідають і швидко зриваються з місця. А мені тепер думай, куди?

- Якщо лише пересплять, то через годину бос повернеться. А якщо ще візьме її на обід, тоді півтори-дві години. Поки можна розслабитися, - Оленці зате думати не треба.

Очманіти... Мене дивують такі... кхм-кхм... подробиці.

- А як же сходити на побачення? Невже все так передбачувано?

- Ну знаєш, нехай радіє, що бос взагалі її погодився взяти. Краще не забувай про тих, кого дійсно слід побоюватися. Помітиш рудоволосу істеричку Ріну, ось тоді панікуй. Бос заборонив її пускати до нього, а вона все одно, дурна, рветься.

Гаразд, буду виганяти всіх рудих, про всяк випадок. Хто його знає, хто з них Ріна, а хто випадкова залітна мисливиця. Хоча, якщо подумати, то Ріна перефарбуватися могла. Краще не буду ні з кого знімати підозру. А то ходять тут всякі довгоногі красуні, вичікують, підкрадаються.

Після напруженого першого дня стажування, повертаюся додому. Близнюки відразу роблять вигляд, що взялися за уроки. Неначе я не чула гуркіт у під'їзді та крики з розбірками, що Вані заважає музика Вені.

- А у мене робота з'явилася, - посміхаюсь, і навіть не лаюся, що знову всюди розкидані речі.

- Яка? - вигукують брати удвох.

- Скажи, що ти зважилася і подзвонила тому автомагнату? - немов просить, а не питає Ванька.

- Так-так, подзвонила, поїхала. Тепер моя посада - помічниця боса. Це дуже відповідальна робота!

- І що ж ти робити там будеш? - примружується Веня.

Ем-м... Ну-у... як би менше брехати...

- Дуже багато обов'язків, вважайте, що я, як заступник директора - за всім треба стежити, у всьому допомагати начальникові та співробітникам.

- Оце тема, сестро!

- Оце крутяк!

Брати на радощах свистіти починають. А Веня навіть забув, що вмовляв мене піти в ресторан, щоб він до мене приходив туди за кухарями підглядати.

- Завтра я приїду до тебе замість школи, - тут же планує Ваня. - Все одно там нудно, контрольними дістають.

- Чому ти? Я теж хочу! - і другий близнюк вже збирається.

Тепер вони сперечаються, хто раніше приїде дивитися на круті тачки. Чи то не зрозуміло, що хлопцям цікаво.

Поки не побилися, допомагаю братам поділитися.

- Заспокойтеся! Ніхто до мене найближчим часом не приїде. Бос заборонив приводити своїх родичів. Тож айда до школи, і тільки спробуйте прогулювати. Самі знаєте, нашу родину перевіряє інспектор.

Все одно брати просяться. Обіцяють машини не бити, обережно гуляти по автосалону. Ну так, ну авжеж, знаю я їх обережність. Поки обіцяю подумати про це. І якщо покличу, то нескоро, коли попадеться вдалий момент.

... Другий день стажування проходить приблизно як перший. З Оленкою мені легше і простіше себе почувати в середовищі чоловіків. Та ось за нею в кінці дня приїжджає наречений, солідний чоловік на тридцять років старше, забирає її. І це все... кінець.

Завтра екс-помічниця прокинеться з нареченим на узбережжі теплого моря. А я... я відкрию очі, щоб в офіс автосалону летіти на стрибучій мітлі та ні в якому разі не спізнюватись. Олександр Валерійович суворо попередив приїжджати на роботу раніше за нього. Зустрічати з чашкою кави.

Настає мій перший робочий день. Він же, день синього кольору. На роботу летіла, як ніби мені вставили ззаду торпеду. Не запізнилася, навіть ніде не впала жодного разу.

Проте халепа все одно таки сталася. Ну не може ж бути все добре. Особливо у мене, щось та піде обов'язково через бісову дупу. В окремій кімнатці для помічниць знаходжу свою першу «робочу» уніформу. Із захопленням і жахом розглядаю тоненьку гарну сукню з розрізом.

Ой матуся рідна, як же таке носити?!

Ех-х... Що поробиш, я ж погоджувалася на умови. Роздягаюся. Зчепивши зуби, вбираюсь у шовкову сукню яскраво-синього кольору з емблемою «Лексус» на спині. Вона взагалі не коротка, нижче коліна, витончено збирається у складочку на грудях. Але цей відвертий розріз, то взагалі! Знущання якесь! Ніби проситься його терміново зашити.

- Добре, надсилайте документи. Мені треба подивитися на них, потім організуємо переговори, - за дверима лунає оксамитовий з низьким тембром голос Олександра Валерійовича, схоже, що по телефону розмовляє на ходу.

Ой-ой! Поки я налаштовувалася, лякалася та сукнею милувалася, забула, що бос ось-ось в офісі з'явиться. Ще подумає, що я запізнилася, обуриться, звільнить. Не вистачало такої ганьби в мій перший день на новій посаді.

Вибігаю з кімнати помічниць, залітаю слідом за босом.

- Ще сертифікати знадобляться, без них не…

Олександр обертається, помічаючи мене. Все ширше відкриває з подивом очі, підкидаючи брови аж до чола. Руку з телефоном опускає, перериваючись на півслові.

- Добрий день, Олександре Валерійовичу!

Бадьоро вітаю боса, але від збентеження рука сама тягнеться розріз до верху стегна прикривати. Відірвати б руки тому, хто зіпсував гарну сукню. Гаразд, пізніше обов'язково степлером хоч трошки, але підправлю цей сором.