Розділ 6

- Добре подумала, Поліно? - суворо уточнює Олександр.

Мені допомогли подумати, хотілося б відповісти. Є у мене помічнички, заради яких я згодна ризикувати. Тим паче що кращих варіантів зарплати, мені ще ніхто не пропонував.

- Так, я готова приступати, коли скажете, - бадьоро відповідаю.

Сподіваюся, вийшло вимовити впевнено, і Олександр відчув, як я серйозно налаштована. Насправді, трусить так, що я на місці підстрибую.

- У такому випадку, завтра приїжджай о дев'ятій. Подальші інструкції отримаєш на місці.

Називає адресу автосалону, в якому його офіс знаходиться. Але я вже з'ясувала в інтернеті, де розташовується головна резиденція автомобільного магната Бєльського. Як виявилося, місце знайоме. Зовсім неподалік він виїжджав на Порше разом зі співробітником. А я на мопеді їм завадила, така-сяка небезпечна гонщиця.

Більше з'ясувати нічого не встигаю. Олександра постійно відволікали, мабуть, не до мене, термінових справ повно. Додав тільки, щоб взяла документи. Швидко попрощався та залишив мене з телефоном в руці, стояти і плескати очима від усвідомлення.

Невже мене беруть на роботу? З зарплатою, якої нам з братами вистачить на все?

Юху-у! Нога ще болить, але я вже танцюю з телефоном. А життя налагоджується!

Крім першочергових витрат, ще стільки всього нам необхідно. Ваніни джинси протерлися, треба купити нові. А у Вені курточка зовсім вже непридатна. Брати не просять одяг, але я ж розумію, на них однокласники можуть коситися зі зневагою.

Вранці випроваджую в школу близнюків. Нічого не кажу. Тримаю поки в таємниці, куди збираюся поїхати. Раптом щось знову не вийде? Олександр передумає? Я казала, що вмію готувати каву. Але не уточнила - каву розчинну, в чашці розмішати. І взагалі я частіше чай п'ю, іноді какао.

З приводу дрес-коду, це окрема паніка. Який потрібен? Що одягати? У мене навіть костюма немає пристойного для заможних місць, типу автосалону. У тому, куди я їду, машини коштують дорожче квартир. І тут я така завітала у простій спідничці з сорочкою в смужку.

Робити нічого, одягаю, що є. Підфарбовую вії, зав'язую світле волосся у хвіст. З закритими очима взуваю кеди, уявляючи на їх місці модні туфельки. Можна сказати, вбралася у найновіше, з останньої колекції місцевої крамнички «Економ».

На мопеді мені звичніше добиратися. Та я боюся, що навіть після ремонту Олександр не дозволить наближатися до нього на моєму улюбленому транспорті. В автобусі налаштовуюся на успіх. Вигадую запасні плани у разі чергового облому з роботою. Мені ж не звикати. Цим ми з братами дуже схожі. Нам лише дай помріяти та планувати.

Підходжу до великого будинку зі скляним фасадом. Топчуся на порозі, не відразу наважуюся увійти. Переді мною звідти вийшов якийсь багатій з особистою охороною. Тут точно контингент не маленької бургерной або піцерії для школярів і студентів.

Вітаюся при вході зі знайомим шафаподібним водієм, у нього на піджаку є табличка «Охорона».

- Пам'ятаєте, ви мене підвозили три дні тому?

- Ем-м, - він мукає на своєму.

- Ви не подумайте, що я за машиною приїхала. У вас вони найкращі, я в цьому впевнена, - ой, ну що за дурню я несу через хвилювання. - Мені потрібно до Олександра Бєльського потрапити.

Щелепа охоронця відвисає.

- Він чекає на мене. Сам запросив!

- Оу, бос прямо з ранку роздає запрошення? Цікавенько день починається, - збоку підходить інший чоловік, більш балакучий, усміхнений.

- Я на роботу влаштовуватися, - уточнюю, а то відчула дивні натяки.

Аж раптом нас оточують ще кілька співробітників. І всі вони чоловіки, різного віку, привабливі, виглядають дуже навіть презентабельно. У всіх краватки жовтого кольору, ділові костюми і вираз очей занадто допитливий. Схоже, що вони консультанти автосалону.

- На роботу?

- Ким?

- Невже до нас?

- Звідки боса знаєш?

- Як тебе звати?

Закидає питаннями чоловіче збіговисько.

- Мене звуть Поліна. Поки не знаю ким і куди, мені призначено приїхати на дев'ять, - обережно відповідаю, не вдаючись у подробиці, де мені раніше «пощастило» з їх начальником зіткнутися.

Чоловіки-консультанти називають свої імена. У загальному галасі все перемішалося, нікого не запам'ятала. Буду підглядати, якщо що, у нашивки з іменами на кишенях піджаків. Зручно, до речі. Не переплутаєш.

Охоронець залишається біля входу. І вся процесія з консультантів дружно веде мене проводжати до сходів через весь величезний торговий зал. Я тільки й встигаю із захопленням вертіти головою на всі боки. Всюди столики зі зручними диванчиками для потенційних покупців. На стінах великі плазми висять з показом автогонок і реклами. Ультрасучасний інтер'єр, коли багато прозорих стін і чіткі контрасти.

Очманіти! У них тут моделі автівок одна іншої крутіше, що біля них навіть боязко чхнути.

Після першого залу є вхід у другій, поменше. Туди я тільки одним оком встигаю зазирнути. Мені здалося, чи там справжній Феррарі стоїть? Певно, другий зал у них суперлюкс і диванчики виглядають солідніше.

- На першому поверсі територія для торгових залів. На другому - у нас офіс, там і кабінет нашого боса, - дорогою пояснює один з чоловіків, він постарше, напевно, головний у них консультант.

Проходимо тепер по довгому коридору офісної зони. Тут теж прозорі перегородки, картина інша. За столами з моніторами сидять співробітники. Деякі каву п'ють і базікають, помічаючи нас, обертаються.

Найдивовижніше, що вони всі теж чоловіки.

Боже, куди я потрапила?

Поки мені не зустрілося жодної представниці жіночої статі. Починається нервовий мандраж, хвилююся. Ні, я не дика. Але зустріти в одному місці стільки хлопців і солідних за виглядом чоловіків. І всі, як наче з кастингу, цікаві, привабливі, в костюмах і з жовтими краватками.

Нарешті диво трапляється!

У приймальні кабінету боса я зустрічаю гарненьку дівчину, брюнетку, в короткій жовтій суконці.