Розділ 4

Найбільше напружує інший варіант, той, що лякаючи пахне інтимом. Дивно в такому випадку, що пропонує саме мені. Адже є дівчата більш яскраві, цікаві, без звички вляпуватися в дивні пригоди з потребою їх рятувати.

- Я б міг дати тобі шанс у мене працювати, - закінчує на цьому пропозицію.

Але якось так лунає це занадто спокусливо від пропалюючого мене поглядом Олександра. Він же ніби вже роздягнув мене кілька разів. Ух-х, як спекотно стає, розтираю спітнілі долоні.

- Ви зрозумійте, мені гроші потрібні, - мнуся, й на подив благодійника - не стрибаю від щастя. - Але я не всі послуги готова надавати.

- А які готова? - чіпляється він, спираючись боком об дверцята Порше.

Прикладаю долоні до щік. Он як доводить, навіть не торкаючись.

- Ем-м... всього і не згадаю, список великий, - ціну собі набиваю. - Я багато чого можу. Не пропаду, не переймайтися.

- А каву готувати вмієш?

- Вмію, - киваю. - Ще я швидко все схоплюю, довго не треба навчати. Пробувати щось нове не боюся. Коли-небудь стану графічним дизайнером, а поки чебуреки піду готувати.

- Та ти кар'єристка, Поліно! - не стримує смішок.

- Ну це я так вирішила.

Не знаю, що тут ще додати. Звісно ж, Олександру весело, бо він же не з моєї планети, де люди повинні виживати.

- Послухай, Зайко, - знову називає мене, як захочеться. - Ти можеш спробувати попрацювати в моєму автосалоні. Чебуреки там не готують, тут я допомогти не зможу. Але потрібно багато інших важливих якостей. Наприклад, вміння ладити з колективом, він у мене специфічний. Надавати увагу клієнтам. Цілодобово залишатися на зв'язку. Дотримуватися особливих правил в договорі та виконувати незвичайний дрес-код.

Що ж там за дрес-код такий, якщо він мої параметри оцінював? Пі-до-зрі-ло.

- Напевно, ваша пропозиція чудова, але я не думаю, що вона для мене.

- Чому ж? - він ще й дивується.

- У вас багато вимог, а їжу в кінці дня не дасте. Краще в чебуречну піду, туди мене точно візьмуть. І з правилами буде простіше.

Олександр невдоволено скривився, зачепила відмовою.

- А що буде, якщо я раптом повз пройду? Раптом захочу спробувати, що ти приготувала?

- Як це? - злякано відсахуюсь.

- Думаєш, я тільки лобстери їм на обід?

Приблизно так. Всякі заморські страви вже напевно.

- От уяви собі, що я просто приходжу, і знову тебе через мене звільняють. Хочеш перевірити? Зрозумій, я не навмисно. Хоча ризик великий є.

Мотаю головою. Перевіряти не хочеться.

Олександр ніби знущається! Залякує! Він же таким чином залишить мене без всіх робіт в місті. Не треба було казати про чебуречну, тепер точно туди не піду. Ризиковано! Адже знайде. А куди я піду? У бургерній чула, теж щось співробітникам давали.

- Зарплата на випробувальному терміні, - швидко пише на зворотному боці візитки і простягає мені.

Отакої…

Блимаю очима, дивлячись на циферки. Починаю вдвічі побоюватися тих “особливих правил в договорі”. Мені і третину не платили в готелі, в чебуречній і тим паче не заплатять.

- Можливі додаткові премії. Якщо затримаєшся, додому відвезуть, - добиває додатковими бонусами, а сам стежить за моєю приголомшеною реакцією.

- Але раптом я не впораюся? Тоді що?

- Тоді тільки тортури і страта, - обіцяє, і ну взагалі не сміється.

Здригаюся. Стискаю візитку в руці. Щось мені підказує, у Олександра непростий автосалон. Якийсь є в ньому підступ, та ще ці дивні правила з незвичайним дрес-кодом. Мені ж і так з ним ніяково спілкуватися. Хто він, а хто я. Проте, ризик залишається, що він лише повз пройде, а я без нової роботи залишуся.

- Подумай, Поліно. Ти ж сказала, що не боїшся пробувати нове. Отже, у тебе є три дні, поки легше стане з забоєм на нозі.

- І що мені потрібно встигнути за три дні?

- Зателефонувати мені і повідомити - я, Поліна, згодна скористатися шансом, обіцяю більше не падати з мопеда на вас. Через три дні термін на шанс закінчиться.

Щодо останнього, я і сама вже здогадалася. Такі боси-красені довго не чекають і кличуть лише раз. Добре, що Олександр взяв до уваги мій забій ноги, тому й дає ці дні. Раніше все одно ж на роботу не вийду.

Підвезти мене додому він не пропонує, кидає погляд на годинник, чортихається крізь зуби. Мабуть, кудись сильно поспішає. На мене ж стільки дорогоцінного часу витратив.

Без дивовижних вчинків Олександра все одно не обійшлося. Він не просто зі мною попрощався, а махнув шафоподібному чоловікові, який сидів у величезних розмірів машині навпроти, щоб той виходив і забирав мене.

Мої спроби пояснити, що я сама доберуся, чоловіки ігнорують. Шафоподібний водій виконує наказ і везе мене за адресою, яку я назвала. Я побоялася називати справжній номер будинку. Дуже вже водій на бандита схожий.

І взагалі, є у мене підозра, що у них не просто мережа автосалонів, а мафіозна банда. Хто ватажок, думати не треба. Але ж який той ватажок привабливий все-таки. Ще ніколи мені не доводилося спілкуватися з подібними Олександру чоловіками. Такими владними, небезпечними. З умінням швидко затуманювати дівчатам мозок чарівністю. І доводити до лякаючого тремтіння одним лише проникливим поглядом. Він схожий на азартного хижака, який любить спочатку здобич рятувати.

Ох, страшнувато до такого самовпевненого в привабливості тигра в лапи попастися.

У кінці поїздки водій віддає мені пакет. Заглядаю, а там ліки, ті, що призначили в клініці. Треба ж, і тут Олександр вражає, нагадуючи про себе. Але я і так про нього вже навряд чи забуду…