48

СОФІ КЕРР

Весь наступний тиждень ми з Кемероном перевозили речі, купували дрібниці для нашого нового дому і вже в понеділок я збиралась на навчання в повністю обладнаному будинку.

Синець на обличчі вже зійшов, а я була повна сил та енергії, закінчити цей навчальний семестр.

Тож, коли Тернер підвіз мене до Святої Марії, я впевнено покрокувала засніженою доріжкою до свого корпусу.

Погода трохи налагодилась, снігопад припинився, та йому на зміну прийшли морози. Я куталась у вʼязані світри і шарфи, щоб не мерзнути в аудиторіях і вдягала теплі шкарпетки.

Зайшовши в потрібний мені кабінет, я побачила Інес. Вона сиділа на тому ж місці що і завжи. Зустрівшись поглядами, я напружилась, а подруга схопилась і потерши руки, кивнула мені, аби я сіла біля неї. На столі я побачила два паперові стаканчики з кавою. Це означало, що вона мене чекала. Та я досі була зла на Інес, тому розвернулась і сіла в іншому кутку аудиторії.

Дівчина виглядала пригніченою. Очі блищали так, ніби вона от-от заплаче. Переступивши з ноги на ногу, вона сіла, натягнувши рукави кофти до пальців і згорбилась, ніби намагаючись привертати якнайменше уваги.

Мені і самій було некомфортно. Я так звикла до неї, що в мене досі не вкладалось в голові - як Інес могла так зі мною вчинити. Та скільки я не намагалась її зрозуміти, могла лише сердитись.

Та мій гнів потихеньку вщухав з кожним разом, як вона чекала мене за партою, чи зустрічала з кавою на перерві. Коли вона займала мені місце в їдальні, купувала для мене обід. Я знала, що вона чекає розмови зі мною.

І ось, наприкінці тижня, я наважилась сісти поряд з нею на останній парі.

Дівчина так зраділа, що аж підскочила з місця і її очі знову налились сльозами.

-Софі...-почала вона, та я підняла руку вгору, своїм жестом показуючи їй, що говоритиму я.

-Я ще не пробачила тебе, та я намагаюсь. Важко пробачити зраду.-сказала я і вона знову сіла на стільчик.

-Я розумію, Софі. Та я справді жалкую про те, що зробила.-винувато відповіла подруга.

-Я бачу.-кивнула я.-Та я не знаю як знову довіряти тобі, після всього що сталось.

Інес не встигла відповісти. В аудиторію зайшла викладачка і всі затихли. Почалась лекція. Я зосереджено вслухалась в кожне слово і конспектувала потрібні моменти. Але Інес, здається, не могла так просто лишити розмову.

-Кіт поїхав. Я навіть не знаю де він. Ми не спілкуємось.-сказала вона і я повернулась в її бік.

-Шкода, що я стала між братом і сестрою.

-Софі, я знаю, що він сам у цьому винен. І він знає, повір мені. Я не нарікаю. Просто хотіла тобі сказати, що зрозуміла свої помилки.-каже дівчина і я кілька хвилин не відповідаю, думаючи як вчинити далі.

-Це ж ти сказала хлопцям, що я з Кітом?

-Так.-кивнула вона.

Наша розмова закінчилась. Ми обидві щось переосмислювали і наприкінці пари я заговорила.

-Як у вас справи з Шелбі?-запитала я. Дівчина посміхнулась.

-Він гнівався на мене, та вже здається пробачив. Ми домовились почати все з чистого аркушу.-відповідала дівчина.-Може і ми зможемо почати нашу дружбу спочатку?

-Може...-зітхнула я і пара закінчилась.

Більше ми не говорили. Я зібрала речі, вдягла куртку і шарф. На вулиці як завжди стояв Кемерон, а поруч Шелбі. Вони курили і про щось активно розмовляли. Ми мовчки підійшли до хлопців.

-Ну нарешті! Я вже змерз.-сказав Тернер, взявши мене за руку, а потім ніжно поцілував.-Як справи?

-Все в нормі.-потисла плечима я.-Як думаєш, ми можемо запросити Інес та Шелбі до нас на вихідних?-обережно запитала я і Кемерон посміхнувся.

-Гей, Шелбі!-крикнув він, коли хлопець відкривав перед Інес двері своєї машини. Хлопець обернувся.-Приїжджайте до нас завтра.

Шелбі здивовано підняв брови, перевів погляд на мене і коли я кивнула, задоволено посміхнувся.

-Добре!

___________

КЕМЕРОН ТЕРНЕР

-Так ви з Інес помились? Ти пробачила її?-запитав я, коли ми вийшли з машини. Я дістав з кишені ключі і відкривши двері будинку, пропустив Софі всередину.

-Так... чи ні? Я не впевнена, що так швидко їй пробачу. Але вона цілий тиждень вперто приносила мені каву і чекала доки я заговорю. Не знаю, може мені справді варто її пробачити? Як гадаєш?-сказала дівчина, знімаючи черевики. Я допоміг їй зняти куртку і коли ми зайшли на кухню відповів.

-Я не знаю, Софі. Не хочу давати тобі порад. Ти маєш сама прийняти рішення.-потиснувши плечима, відповів я. Дівчина зітхнула і налила в склянку мінеральної води.

-А як би ти вчинив?-запитала я і нахилила голову вбік. Я дописав повідомлення і сховав телефон у кишеню.-Кому ти пишеш цілий тиждень?-роздратовано спитала Керр.

-Ти ревнуєш?-засміявся я і блондинка надула губи.

-Відповідай, не змінюй тему.

-Тайлер. Намагається налагодити зі мною спілкування. Певно я погоджусь на його пропозицію. Йому було пʼятнадцять, коли я потрапив в колонію. Скоріш за все він і справді не міг спілкуватись зі мною без дозволу батьків.-пояснив я.-Можливо я покличу його на вихідні до нас. Буде веселіше. Ти не проти?

-Не проти.-тихо відповіла Керр і я повів її в кімнату.

Я і справді хотів провести з Тайлером трохи часу. Ми з ним ніколи не були дуже дружні, та це певно через різницю в віці. Але зараз, коли є така нагода, я не хочу відвертатись від брата.

Ми зайшли в кімнату і Софі ахнула.

-Це ти замовив?-задоволено запитала Керр і я усміхнувся. На ліжку була купа смачної їжі, а на телевізорі вже підготовлений фільм.

-Хочу провести час з тобою.-відповів я і ніжно поцілував свою пташку в ніс. Вона засміялась як мала дитина і ми всілись на ліжко.

Як мала дитина? Ні, Керр вже не дитина, їй майже вісімнадцять, та і поводить вона себе як доросла дівчина.

Ми смачно пообідали і Керр всілась між моїх ніг, спершись спиною на мій торс.

Я раптом зрозумів, що закоханий по вуха і це кохання не зникає. Воно лише посилюється з кожним днем. Я шаленію від її усмішки, блідої шкіри, блакитних очей, пухких губ... запах світлого волосся зводить з розуму, а кожен вигин її тіла затуманює свідомість.