39

СОФІ КЕРР

-Ти геть сумна, подруго.-сказала Інес, коли я длубала виделкою по тарілці в їдальні і так нічого і не їла.

-Угу.-погодилась я і вона вхопила мене за руку.

-Ну розкажи вже що сталось.

-У-у.-відповіла я, що означало «ні».

-Досить вже угукати. Скажи хоч щось!-вимагала Інес та я лише зітхнула.

-Я люблю Тернера, хоч він і старший аж на пʼять років. Я люблю його, хоч він і сидів в колонії цілий рік. Я люблю його, хоч він і головний Паяльскій гангстер. Я люблю його, бо він турбується про мене, як ніхто у цьому житті, любить мене, робить для мене все. Та твій брат чомусь вважає, що він мені якось загрожує і хоче здати його в поліцію. І тоді Тернера посадять, а я лишусь геть сама у цьому світі!-випалюю я і знову плачу. На обличчі Інес зʼявляється болісний вираз і вона відпускає мою руку.

-Ти говорила з ним?

-Так! Він не чує мене. Просто торочить, що Кемерон мені погрожує і Кіт піде в поліцію. Все! Він не хоче чути мене!-кажу я і подруга опускає голову.

-Він ніби божевільний останнім часом.-починає вона.-Ні з ким не розмовляє, зачиняється в кімнаті і тільки чути як він курить траву чи щось таке. Вчора взагалі зник кудись на цілу ніч, а вранці з'явився, взяв речі і пішов на роботу.

-То мені його пожаліти?-питаю я з докором.

-Ні. Я просто хочу сказати, що він не котрольований. Я б хотіла на нього повпливати, та просто не можу.

-Легше від цього не стає.

-Пробач.-каже Інес і я дивлюсь на годинник.

-Скоро Кемерон і Шелбі приїдуть. Пішли.-командую я і дівчина бере свої речі.

На парковці вже стоїть дві машини і хлопці як ніколи веселі. Знову купа натовпу навколо них і я закочую очі. Вже трохи дратує, що навколо Тернера крутиться стільки дівчат.

Ми підходимо ближче і я бачу, як Кемерон відкидає в сторону цигарку і розводить руки для обіймів, розкриваючи свою куртку. Я хочу вичавити посмішку, та в мене не виходить. Тож я просто лізу під його куртку і кладу голову йому на плече.

-Керр, ти мене непокоїш.-каже хлопець і гладить мене по волоссю. Натовп починає розходитись і я слідкую за Інес. Вона червоніє поряд з Шелбі, а той тягне її за руку до себе і цілує в щоку.-Вони милі.-каже хлопець помічаючи мій погляд.

-В них все так просто.-відповідаю я.

-А в нас складно?-запитує він, та я досі не дивлюсь йому в очі. Не хочу відповідати тому просто засовую ніс під його куртку і відчуваю цей чудовий аромат. Такий рідний.-Софі, в чому справа?-поцілувавши мене в маківку, питає брюнет.

-Ні в чому.-відповідаю я.-Поїхали додому.

-Добре.-тисне плечами він і відкриває для мене двері мерседеса.

____________

КЕМЕРОН ТЕРНЕР
 

Всю дорогу ми їдемо в тиші і я бачу лише як Керр кусає губи і дивиться у вікно. Вона уникає мого погляду, уникає розмов і здається геть розгубленою.

Я хочу з нею про це поговорити. Хочу притиснути її всім тілом до ліжка, наказати все розповісти, кинути кілька погроз, що зламаю руки її кривднику, та просто не маю на це часу.

Але я знаю, що сьогодні ввечері Керр буде моєю і обовʼязково все розкаже. І щоб то не було, я це вирішу.

Та зараз я паркуюсь біля свого будинку і беру її за руку.

-Я маю їхати, пташко.

-Бій?

-Кілька справ, потім бій. Я повернусь до десятої. На довше це не затягнеться, добре?-кажу я і вона киває, а потім смикає ручку дверей, та я її блокую, щоб вона не могла вийти.-Коли я повернусь, ти розкажеш мені все, а потім я зацілую твоє тіло, зрозуміла?-кажу я і вона нарешті піднімає на мене свої блакитні очі. Вони знов у сльозах і моє серце розривається.

Я відчуваю якийсь пронизливий біль кожною клітиною свого тіла. Відчуваю як важко їй дихається, як вона стримує себе. Бачу ці покусані до крові губи і розумію, що сталось щось серйозне.

Надворі йде лапатий сніг. Морозно. По шкірі теж розходиться холод від того, як важко Софі.

-Мені вдвічі важче від того, що я не знаю у чому справа пташка.-гарчу я, вже не витримуючи цей потік неприємностей і болю.-Якщо це в біса через якогось ідіота, знай, що до завтра він не доживе.

-Ні.-шепоче вона.-Мене ніхто не ображав.

-Досить брехати мені, Керр. Ти знаєш, що якщо не розкажеш, вранці я і так все знатиму. Так завжди. Ти нічого не зможеш від мене приховати. Нічого.-гарчу я.-Не смій нікуди зникати. Коли я повернусь ти будеш вдома і розкажеш мені, трясьця, все! Усе! І повір, якщо ти хоч щось від мене приховаєш, ні ти, ні той ідіот через якого ти два дні плачеш, не лишитесь не покарані, ясно?

-Ясно.-шепоче вона і я жорстко тягну її до себе, кусаючи вже і так роздерті губи.-Я кохаю тебе.-каже вона і тіло кидає в жар від таких слів.

-Я тебе теж.-відповідаю я і дівчина виходить. Я слідкую за тим як вона заходить в квартиру і виїжджаю на дорогу.

Я планую розмову з Ремі, щодо роботи Керр і вже заздалегідь знаю, що він не відмовить. Бо в нього просто нема іншого вибору.

Тож коли я заходжу до салону, він зітхає.

-Вперше бачу, що в тебе жодного клієнта.-кажу я і він закочує очі.

-Чого тобі, Кем?-питає він і ми вітаємось, потиснувши один одному руки. Цей рудий завжди в зеленому і мене це веселить.

-Керр не працюватиме до Різдва.-кажу я і він напружується.

-Чому? Щось сталось?

-Це я в тебе хочу спитати. Ти ж її ліпша подружка.-жартую я і він знову закочує очі.-Софі два дні сама не своя. Плаче. Каже, що це через навчання. Що хвилюється перед екзаменами, не встигає готуватись через роботу.

-Я не змушую її працювати!

-Я не до цього, Ремі.-заспокоюю його я.-Може вона тобі щось казала? Ви ж завжди пліткуєте.

-Насправді ні. Але я помітив, що вчора з нею було щось не так. Я питав, та вона казала, що просто втомилась.-пояснює рудий.

-Та що це в біса таке? Від чого вона втомилась я не розумію.

-Може від тебе?-тисне плечами Ремі і я дарую йому холодний погляд.

Вона вже двічі за сьогодні сказала, що кохає мене. Чому б вона втомилась?