30

СОФІ КЕРР

Ранок суботи виявився найприємнішим за останні кілька тижнів. Я прокинулась в обіймах Кемерона, майже по обіді і поглянувши в вікно схопилась з ліжка.

-Що сталось?-не зрозумів хлопець і я засміялась.

-Поглянь-но! Випав перший сніг! Сьогодні ж перше грудня!-сміялась я, стоячи біля вікна.

-То й що, це ж просто сніг. Вертайся в ліжко.-сонно бурмотів хлопець. Ще від учора він поводить себе так відчуджено, що це починає напружувати.

-Ти що, це ж сніг! Як ти можеш спати!

-Сніг іде кожного року, пташко. Тобі ніби десять.-з сарказмом відповів Тернер і я насупила брови.

-Ти такий байдужий до усього?-запитала я і він піднявся на ліктях.

-Вау, це перший сніг!-награно порадів він і я закотила очі.

-Добре, я зрозуміла, тебе це не вражає.-сказала я і підійшла до ліжка, сівши на край.-А що на рахунок Різдва? До нього ти теж байдужий?-запитала я. Це був привід дізнатись щось про Кемерона, тож я скористалась можливістю.

-Ще тільки перше грудня, навіщо говорити про Різдво?-бурмотів він.

-Нууу... всі готуються до нього раніше. Щоб було відчуття свята. Збираються родинами, святкують. Ти хіба ніколи не святкував Різдво?

-Святкував. В іншому житті.-відповів хлопець і знову впав на подушку.

-Як це, в іншому житті?-закотила очі я.-Життя одне, іншого не буває.

-В колоніях не святкують Різдво чи день подяки чи, в біса, якесь інше свято. А я був в колонії, тож я не святкую, зрозуміло?-холодно відповів Кемерон. Ця розмова його зачепила.

-Але ж зараз ти тут. Зі мною. І ми можемо святкувати.-почала я, та хлопець мене перервав.

-Поговоримо про це іншим разом.

Я відчула як десь в середині все стиснулось. Мені шкода, що Кемерон мав таке минуле, шкода що він такий байдужий до всього, шкода що він ось так просто зіпсував настрій собі і мені. Тож я встала і підійшла до шафи.

-В нас закінчуються продукти, тому я збираюсь в магазин.-сказала я і хлопець теж встав з ліжка, натягнувши свої чорні спортивні штани.

-Поїдемо разом.-відповів він і попрямув у ванну.

Після нього була моя черга, тоді легкий сніданок і ось ми вже виходимо з супермаркету з купою продуктів.

-Краще було б, аби я заплатила.-продовжую сперечатися я, бо Кемерон не дозволив мені це зробити.

-Звідки в тебе взагалі гроші?-знущається він.

-Я нормально заробляю!-кажу я, доки він складає пакети в багажник. Вже дратує його поганий настрій!

Сніг іде такий лапатий, що мою білу куртку з овчини вже присипало снігом, тому я трохи збиваю з плечей і волосся крупинки.

Кемерон в чорному спортивному костюмі з капюшоном на голові і в теплій чорній куртці від ТNF. Я більше не звертаю увагу на його брендові речі, бо знаю звідки вони. Та не можу не спіймати себе на думці, що таким він мені ще дужче подобається.

Ми обоє в кросівках, тому намагаємося швидше сховатись в машину, аби не промокли ноги. Але коли я розвертаюсь, щоб відкрити двері, Кемерон хапає мене за руку і притискає до авто.

Субота, тож парковка переповнена, до того ж всі радіють першому снігу, тому я намагаюсь відштовхнути хлопця аби ми не привертали уваги.

-Що ти робиш?-питаю я і замість відповіді, Тернер жорсто цілує мене своїми холодними губами.

_______________

КЕМЕРОН ТЕРНЕР 
 

Ранкова розмова з Софі мене вивела з себе. Я ніби занурився у всі ті спогади про життя до колонії і Паялу. Ще й ці думки про ті кляті приховані повідомлення!

Та тут, на парковці, після того як ми накупили просто купу якогось непотрібу і я бачив, яка пташка була задоволена, просто не зміг стриматись. Чорні приталені джинси звабливо обтягували її попу, волосся, присипане снігом додавало їй чарівності, неперевершений аромат парфума і... чорт... ці червоні від морозу губи. Я хотів її. І бісився, що хочу ось таку, в зимньому одягу, а не тільки в короткій спідниці. Бісився, що хочу ось тут, на парковці, а не тільки в ліжку. Бісився, що хочу її завжди і будь-де. І не міг побороти це відчуття.

-Чому ти не сказала, що той покидьок тобі написує?-запитав я і прикусив нижню губу дівчини, ледь стримуючи гнів.

-Як ти дізнався? Ти брав мій телефон?-здивувалась Софі і я стиснув зуби.

-Мені не потрібно брати твій телефон, аби щось дізнатись. То якого біса ти мовчала?!-гарчу я.-Ти хоч розумієш як це небезпечно? Це не якась гра. За тобою стежить якийсь збоченець і невідомо що він зробить далі. Викладе фотки чи впіймає тебе десь в провулку. Невже ти цього не розумієш, Керр? Ти маєш про все мені розказувати! Геть про все!

-Добре.-спокійно погоджується дівчина і я ще більше спалахую від того, що вона вже геть не реагує ні на мій гнів, ні на холодний тон.

-Добре?! Це все що ти можеш відповісти?!

-А що я ще маю сказати?-не розуміє вона і насуплює брови.-Так, я не думала про це. До того ж я боялась тобі щось казати, бо ти бісишся буквально від усього. І я не знаю коли можна тебе зачіпати, а коли ні. Вчора ти зірвався просто через те, що мені зробили комплімент. Сьогодні через звичайну розмову про Різдво. Ще до того розбив носа Ремі, бо мене не було в салоні. А ще, нагадаю, розбив носа Ніку, бо той підійшов до мене ближче ніж на два кроки. То як гадаєш, чому я тобі нічого не розповіла? Тому що ти або вбʼєш когось, або знов зриватимеш свій гнів на мені!

Я вже ледь тримався, тож схопив Софі за руку, відкрив двері машини і насильно запихнув її туди, натиснувши кнопку на ключах, аби машина зачинилась. Потім відійшов на крок, підкурив і закотив очі, тому що Керр смикнула ручку, зрозуміла що не вийде і ображено склала руки на грудях. Її пухкі губки склались в одну лінію і вона незадоволено дивилась перед собою.

Бісове дівчисько!

Я випустив дим і мій телефон в кишені завібрував. Я поглянув на екран.

Батько? Серйозно? Ще тільки цього не вистачало в купу до всього іншого лайна.

Я скинув і заховав телефон. Ще кілька затяжок і дим в моїх легенях нарешті починає діяти як заспокійливе.