24

СОФІ КЕРР

Я стояла посеред своєї зйомної квартири, тримала за ручку валізу і не розуміла: як я взагалі можу переїхати до хлопця, якого ледве знаю? Невже моє виховання це дозволить? Та певне, я вже забула про уроки етикету, раз роблю це.

Кемерон бере мою валізу, я зачиняю двері квартири і слідую за ним на вулицю, до старого мерседеса.

Ми всідаємось і в приємній тиші їдемо далі по вулиці, кілька разів звертаємо і ось. Я вже так само стою з валізою посеред квартири, але вже не своєї, а Тернера. Не знаю, що робити, що казати. Знаю лише, що дійсно кохаю його і впевнена, що він відчуває те саме до мене.

-Пташко...-тихо каже він, помічаючи мою розгубленість. Я обертаюсь і зі сльозами на очах просто йду до нього, тонучи в міцних обіймах.-Чому ти плачеш?-сміється він.

-Мені здається, що я все роблю не правильно.-чесно відповідаю я і Кемерон цілує мене в маківку.

-Ти надто багато думаєш, про все. Просто розслабься, добре?-шепоче він і нахиляється до мого вуха.-Дозволь думати і вирішувати мені.

Від його голосу і таких приємних слів по тілу біжать мурашки.

-Добре.-шепочу я і він цілує мене. Просто цілує. Ніжно, тепло і так по своєму... його руки на моїй талії, потім плутаються у волоссі. Хвилина причмокувань і Тернер змушує мене дивитись йому в очі.

-Нічого не бійся доки ти зі мною, зрозуміла?-запитує він і я мнусь.

-Навіть того, що ти можеш мене покинути. Як Нексі чи ще когось?-запитую я.

-Не бійся, що я тебе покину. Бійся, що я не відпущу тебе, навіть коли захочеш піти.-риком відповідає Кемерон, та мене не бентежить зміна його голосу. Я тягнусь за поцілунком і отримую бажане.

Та коли все переростає у чуттєвий вихор, телефон Кемерона дзвонить і я бачу на екрані імʼя Шелбі.

-Так.-каже брюнет і лишивши мене в кімнаті йде на кухню.

Я оговтуюсь від палкого бажання, яке виникло під час поцілунку і врешті розкриваю валізу. Чи вистачить взагалі в квартирі Тернера місця для моїх речей?

-Пташко.-тихо каже хлопець, повернувшись.-Я маю поїхати не на довго.-повідомляє він і я киваю. Мені здається, що я ще не маю права питати куди він, коли повернеться. Ніби боюсь здатись контролюючою.-Я повернусь за кілька годин. Добре?

-Так.-відповідаю я.-Я поки розкладу речі і займусь навчанням.-Кемерон киває.

-Тільки не зникай знову, добре?-тихо просить він.

-Добре.

Він кілька секунд щось робить в своєму телефоні і мій починає дзвеніти. Я сміюсь. В мене навіть не було його номера, як це дивно.

-Якщо щось станеться, подзвони, гаразд?

-Гаразд.-відповідаю я.

Тернер хапає шкіряну куртку з вішалки і йде. А ще за хвилину зникає на своєму мерседесі.

Я лишаюсь сама і довгенько просто сиджу на ліжку, приходячи до тями.

Та зрештою розкладаю речі, готую завдання на завтра і відчувши себе господинею йду на кухню, аби приготувати вечерю, бо в шлунку вже аж гуркоче від голоду.

____________

КЕМЕРОН ТЕРНЕР 

Я виходжу з машини і бачу, що в квартирі досі горить світло. Софі не спить. Я обіцяв повернутись за кілька годин, та вже майже опівночі. Бій затягнувся, та все ж я виграв і завтра Шелбі розділить зі мною кругленьку суму.

Я заходжу в квартиру, кидаю ключі на тумбу, знімаю куртку і йду на кухню.

Софі накручує на вилку пасту, спершись щокою на вільну руку і коли помічає мене схоплюється з місця.

-Що з тобою?!-вигукує вона і йде до мене, та я її ігнорую.

-Ти приготувала вечерю?-дивуюсь я, адже вже давно ніхто не робив для мене чогось подібного.

-Ти знову був на тих боях?-розгублено питає блондинка і тягнеться до моєї розбитої губи пальцем.

Я вже давно так не отримував.

-Ти весь у синцях.-каже Керр і задирає мою толстовку.-Господи. Треба все це обробити.

-Забий.-відмахуюсь я і опускаю кофту, сідаючи за стіл. Тарілка вже стоїть, а в кастрюльці ще тепла вечеря. Я не турбуюсь про етикет, тож беру вилку і тягнусь нею одразу в каструлю.-Це в біса смачно.-кажу я з набитим ротом, та Керр знову підходить до мене.

-Треба це обробити, інакше можуть бути загноєння чи гемотоми.-каже вона, сівши поряд. Її очі просто як у того клятого кота із Шреку і я зітхаю. Для пташки я ладен зробити все...

-Добре. Тільки спершу я поїм.-кажу я і дівчина полегшено зітхає.

-Я поки принесу аптечку.

В мене її нема і ніколи не було, тож я розумію, що вона навіть аптечку з собою перевезла і цей факт мене дуже тішить.

Вже через двадцять хвилин я сиджу на ліжку, спершись спиною на подушку, а пташка сидить біля мене. Вона обробляє якимсь антисептичним засобом відкриті рани і мастить синці чимсь із зеленої скляної баночки.

-Нащо ти приймаєш в цьому участь?-тихо запитує вона.-Це ж так небезпечно. А якщо з тобою щось станеться чи пошкодять якийсь орган. Невже тобі байдуже?-шепоче вона.

-Абсолютно.-відповідаю я, схопивши її за руку і потягнувши на себе. Дівчина падає мені на груди і ми зустрічаємось поглядами.-Ти хвилюєшся за мене?

-Дуже.-шепоче вона.-Не займайся цим, прошу.-благає вона і мої скули починають грати.

-Я заробляю цим шалені гроші.-пояснюю я.-Раніше мені це просто подобалось, а тепер я знаю куди витрачу всі ті кляті папірці.

-Гроші не варті того, аби тебе били.-відповідає дівчина і я посміхаюсь.

-Гроші які я витрачу на наше майбутнє, ватрі навіть того, щоб мені відбили печінку.-відповідаю я і тягнусь за поцілунком, та Софі не піддається.

-Про що ти говориш?-сердито каже блондинка і я накручую пасмо її волосся собі на палець.-Ніщо не варто того, аби з тобою щось сталось!

-Ще два бої, добре? І тоді я покінчу з цим назавжди.-обіцяю я, бо вже приготував для нас шалене майбутнє, де лише я і ця неймовірна блондинка яка зводить мене з розуму одним своїм дихання. Ця блондинка, яка тепер моя і я нікому не дозволю її забрати.

-Будь ласка, не треба навіть двох разів. Нехай це буде останній.-шепоче вона зі сльозами на очах.-Це ж небезпечно.