14

СОФІ КЕРР
 

-Не варто було пити.-сказав Кемерон, відстебнувши мій пасок безпеки. Він привіз мене додому на своєму мерседесі і чесно кажучи я навіть не намагалась чинити опір.

Бо розуміла, що сама додому не доберусь...

-Я пила вперше.-відповіла я, поки Тернер допомагав мені вийти з авто.-Не знала що може так бути.

-Більше не питимеш.-ствердив він. Це було ніби заборона і я вже хотіла сказати, що не слухатиму його, та новий спазм у шлунку змусив мене мовчати.-Де ключі від квартири?-запитав хлопець і я засунула обидві руки в кишені куртки.

-Були десь тут.-відповіла я, та кишені були порожні.-Чорт...

Тернер закотив очі і поліз перевірити власноруч чи дійсно їх там нема.

-Чорт.-повторив він, та не було схоже, що він засмутився.

-А де мій телефон?-запитала я, ніби він мав знати.

-Чорт.-ще більш задоволено відповів він і я зітхнула.

-Я справді все згубила?-схвильовано запитала я.

Та якщо чесно, в той момент я хвилювалась лише через те, що в найближчі хвилини не зможу залізти під холодний душ, аби трохи прийти до тями.

-Як я потраплю в квартиру?-запитала я. Очі злипались і страшенно паморочилось в голові. Нудотні спазми охоплювали шлунок, а ноги геть мене не тримали.

-Залишишся в мене.-відповів Тернер, але навіть в такому стані я усвідомлювала чим це може обернутись.

-Краще відвези мене до Ремі.-відповіла я.

-Думаю він до ранку буде на вечірці.

Я кілька секунд думала над словами Тернера, та все ж вирішила робити по своєму.

-Я подзвоню до нього і він приїде.-сказала я і потягнулась в кишеню по телефон.-Чорт...

Такий стан мене дуже дратував і я сердилась на себе, що випила аж два стакани алкоголю. Що то хоч було?

-Зателефонуй ти.-звернулась я до Кемерона і він знов незадоволено закотив очі, та все ж дістав з кишені спортивних штанів айфон.

Айфон. В Паялі. Це знову не було схоже на ту картину, яку він намагався показати. Брендові кросівки, білизна, айфон!

Софі, не думай про це.

Він увімкнув гучний звʼязок та через кілька гудків відключився.

-Він не бере слухавку. На вечірці гучна музика, купа алкоголю і дівчат. Йому не до тебе, Керр. Поїхали.-переконував мене Тернер.

-Добре.-зітхнула я після хвилинного мовчання.

Мені однаково не було куди дітись.

______________________________

КЕМЕРОН ТЕРНЕР
 

Після холодного душу і зубної щітки, пташка вийшла з ванної кімнати.

Її світле волосся було мокре і з нього неймовірно звабливо стікали залишки води. Вона була закутана у мій чорний рушник та здається майже не протверезіла.

-Ти б міг позичити мені якусь свою футболку?-запитала крихітка. Я так задивився на її оголені плечі і ніжки, що не зразу зміг відповісти.

-Так.

Схопившись з ліжка, я дістав з шафи чорну футболку і повільно покрокував до Керр. Вона закусила нижню губу і протягнула руку, аби взяти свій новий одяг.

-Я вже повідомив Шелбі. Він спробує знайти твої ключі і телефон.-сказав я, протягнувши їй річ.

-Дякую.-відповіла дівчина і знову сховалась за дверима, та я вже не відходив від них.

За кілька хвилин вона вийшла. В руках красуня тримала обережно складені свої речі.

-Де я можу залишити їх?-запитала вона, трохи хитаючись.

-Ось там.-відповів я, вказавши на тумбочку біля ліжка. Вона слухняно поклала речі і повернулась до мене, соромʼязливо звівши руки за спину.

-Де я буду спати?-запитала вона. З мого обличчя не сповзала посмішка. Крихітка, через яку я не міг спати ночами, стоїть переді мною, в моїй футболці.

-Тут.-ніби це й так зрозуміло, відповів я.-В мене тільки одне ліжко.

Софі обвела поглядом кімнату.

-Я...-замʼялась красуня.-Може ти постелиш мені на підлозі?

Та не встигла вона закінчити, як я перервав крихітку.

-Ти спатимеш на ліжку, Керр. Це не обговорюється.

-Але ж... так не можна. Ти мій друг...

Я знову її перервав, опинившись за кілька сантиметрів від Софі.

-Я не твій друг, пташко.-повідомив я і різким рухом притягнув її до себе за талію.-І не планую ним бути, зрозуміла?

-Чому?-наївно запитала дівчина і я майже потонув в її блакитних очах.

-Тому що я маю намір бути в тобі, а друзі не мають на таке права.-пояснив я і Керр звела брови.

-Я не давала на це згоди.

-З часом даси.-відповів я і відпустив крихітку.-Лягай, тобі треба поспати.

Я обійшов ліжко і стягнув свої спортивні штани. Її цей жест збентежив і вона швидко залізла під ковдру, та щойно я ліг, одна з подушок опинилась між нами.

-Що це?-запитав я.

-Межа між нами. Ти не заходитимеш на мою половину, а я на твою.-пояснила пташка і я ледь втримався, аби не засміятись.

-І ти вважаєш, що вона зможе мене спинити?

-Сподіваюсь на це.

-То даремно сподіваєшся.-відповів я і за секунду подушка лежала на підлозі.

Я підтягнув крихітку за талію до себе. Її голова лежала на мої руці, ніс лоскотав шию, а все тіло притиснуте до мого. Вона хотіла відсунутись, та вільною рукою я обійняв її, змушуючи лежати на ліжку.

-Що...-почала вона.

-Надобраніч, Керр. Закрий свого солоденького ротика і не провокуй мене.

***
 

Радую вас ще однією частиною!)