13

СОФІ КЕРР
 

-Навіщо це тобі, Ремі?-не розуміла я, доки ми йшли темною вулицею. Я міцніше закуталась в свою шкіряну куртку і натягла на голову капюшов від толстовки. Чорної. А ще чорні приталені джинси. І чорні кеди. В чорному я відчувала себе менш помітною.

Ховаючись від холодного осіннього вітру ми завернули за ріг. Ремі засміявся і його руді кучері розлетілись в різні боки.

-Буде весело, Софі!-говорив він.-До того ж не так легко дістати туди запрошення.

-Про що ти, Ремі? Що може бути веселого в тому, що хлопці гемселять один одного?-не розуміла я, йдучи за ним.

Ми звернули на ще одну темну вуличку і в кінці побачили купу машин та людей.

-Я навіть не знаю там нікого.-додала я.

-Господи, Софі! Якщо ти вже вирішила жити в Паялі, то маєш пристосовуватись до життя тут, а не бути білою вороною.-закотив очі Ремі і потяг мене за руку крізь натовп.

Маю визнати, що зелений спортивний костюм і куртка кольору хакі неймовірно йому пасували. Це певно найкраще рішення в його житті - носити зелене.

Прорвавшись крізь натовп ми зустрілись з високим хлопцем, який перевіряв наявність запрошення у нас.

Ремі повернув йому екран телефону і той проглянувши якесь повідомлення підняв угору одну брову.

-Вона «плюс один».-пояснив Ремі вказавши на мене великим пальцем і хлопець просто кивнув.

Ми пробрались в середину і друг одразу завів мене в куток з найкращим оглядом.

-Щось мені все це не подобається.-зізналась я і скинула з голови капюшон.

-Тобі просто потрібно випити, Софі.-ніби це очевидно відповів Ремі і за хвилину повернувся з двома пластиковими стаканчиками.

-Що це?-запитала я, та замість відповіді він підштовхнув стаканчик до моїх губ.

-Зараз дізнаєшся.

Я зробила ковток і гаряча рідина опалила моє горло. Я закашлялась, а друг лиш посміявся з мене.

-Ти маєш звикнути до алкоголю!-вигукнув він.

-Я не хочу до нього звикати.-відповіла я, та Ремі змусив зробити мене ще один ковток.

-Зараз не буде так важко.

І дійсно, я зробила ще ковток і тепер рідина не здавалась мені такою гидкою, а згодом я допила все, що містив стаканчик і попросила ще.

Та розважались ми не довго. Світло вимкнулось і горів лише один прожектор.

Я відчувала, що страшенно спʼяніла, адже це був мій перший в житті алкоголь. Ноги ніби стали ватними і важко було втриматись. Перед очима все починало пливти і мене трохи хитало в різні боки.

-Щось мені жарко.-вимовила я, та Ремі мене не почув, бо натовп почав вигукувати якісь імена. Серед них я розібрала те, від якого по тілу пройшлись мурашки.

«Кемерон! Кемерон! Кемерон!»

-Що за чорт?..-спитала я сама у себе і навіть не зрозуміла як вирвалась вперед.

-Софі, ти куди?!-кричав мені в слід Ремі, та я не обернулась. Я вручила свій стаканчик якомусь хлопцю і опинилась майже в першій лінії.

На імпровізовану сцену вийшов засмаглий, підкачаний хлопець. На ньому були лише сірі спортивні штани і якісь бинти на руках. Я звернула увагу на ноги - він був босий.

Натовп вітав його вигуками і піднятими до гори руками.

Через кілька секунд зʼявився він... Тернер...

На відміну від першого хлопця, цей був в кросівках, чорних спортивних штанах і перемотував руки червоними бинтами.

«Кемерон!»-кричали люди навколо, а мені почало паморочитись в голові.

_______________________

КЕМЕРОН ТЕРНЕР
 

Щойно бій закінчиться і мене оголосили переможцем, Софі, яка весь цей час спостерігала за видовищем вибігла на вулицю.

-Шелбі, розберись з усім.-кинув я і схопивши свої речі, вийшов слідом за нею.

-Ти куди?-не розумів друг.

Софі стояла у стіни, намагаючись застебнути свою куртку.

-Не варто було пити, Керр.-почав я і вона підняла на мене очі. Мій план спрацював, та я хотів вбити Ремі, за те що споїв пташку.

-Ти жорстокий, Тернер. Навіщо тобі ці бої?-говорила вона і я відчував, що її голос геть спʼянілий. Ступивши крок до неї, я взяв кінці куртки і застегнув блискавку.

-Це ти жорстока, Керр.-відповів я дивлячись їй прямо в очі і не відпускаючи куртку.

-Я?-не розуміла красуня. Її світле волосся було сховане під капюшоном та коротші пасма біля обличчя неслухняно вилазили і вітер грався ними у якусь свою гру.

Щоки крихітки почервоніли від алкоголю, а губи обведені червоною помадою страшенно мене манили.

-Так, пташко.-відповів я і ще одним кроком вжав її в стіну, тримаючи за талію.-Ти ламаєш мене. Знищуєш. Бої - це все, що ти лишаєш мені, аби я не зійшов з розуму.-пояснив я.

-Про що ти, Тернер?-не розуміла крихітка, та на диво навіть не намагалась вирватись з моїх обіймів.

-Я не можу спати, не можу їсти, не можу навіть трахнути когось. Тому ти тут - хотів аби ти побачила, що змушуєш мене випускати пар, відгемселивши когось.

-Ти все це спланував?

-А як інакше ти б дізналась, що я божеволію від тебе?-прошепотів я їй на вухо, а потім торкнувся губами її вуст.

Це був найсолодший поцілунок в моєму житті.

Я відчував присмак алкоголю, який випила крихітка, відчував як вона розслабилась. Відчував, що вона відповідає мені...

Я так шалено її хотів.. божеволів від одного її дихання.

Сильніше притиснувши її до себе, я з новим натиском продовжив поцілунок, та нас перервав жіночий голос в кількох метрах від нас.

-Кем!-кричала Нексі.

Я поглянув на Софі. Вона прикусила нижню губу і здавалась страшенно розгубленою.

-Кемерон!-знову вигукнула Нексі і я сильніше натягнув капюшон на голову пташки, аби ніхто її не бачив. Вона і сама цього хотіла, тож відвернула голову в інший бік.-Кем, я шукала тебе.-звернулась до мене Нексі, опинившись поряд.

Софі хотіла відступити, та я міцно її тримав.

-Відвали.-гаркнув я, та дівчина стояла на місці.

-Шелбі сказав, що ти не підеш на вечірку.-продовжила вона, шукаючи лише привід для того, аби забрати мене від Софі.