11

СОФІ КЕРР

Кемерон знову нещадно руйнував мене своїм поцілунком. Його губи жорстоко кусали мої, а я намагалась зібратись силами та відштовхнути його. Я ненавиділа те, що він робив зі мною. Ненавиділа себе за те що прийшла сюди, за те що попросила в нього допомоги.

Я справді стала тою, ким мене називають. Я мала хлопця, але цілувалась з іншим. В чужій квартирі.

З моїх очей потекли сльози і поцілунок став солоним. Та щойно він це відчув, сам відсторонився і поглянув на мене своїм холодним зеленим поглядом.

-Дозволь мені піти.-прошепотіла я і Кемерон витер пальцями мої сльози. Це був занадто ніжний жест. Особливо для нього. Від цього я ще дужче розплакалась.-Я не можу бути тут. Я дівчина Ніка.

-Забудь про це.-відповів Тернер і його тон враз змінився. Став холоднішим, жорстокішим.-Відтепер ти моя дівчина, зрозуміла? Належиш тільки мені.

-Я не річ.-прошепотіла я, а серце боляче вкололо.

Нещодавно Кемерон сказав, що заявляє на мене права, а тепер каже, що я належу йому. Він жорстокий, владний. Звик, що може домогтись усього.

-Це буде твоя плата за мою допомогу.-відповів хлопець.

Я поміркувала кілька секунд. Ні, я не розглядала цю пропозицію, я лише прокручувала свої думки.

Мене ледь не згвалтували, я втекла з дому, Нік покинув мене, Ремі буквально кинув у гаряче полум'я.

А Тернер? Тернер показав хто є хто і серед усіх лише він здатний мені допомогти.

-Що це означатиме?-запитала я, дивлячись йому прямо в очі.

-Що ти будеш моя. В усіх сенсах.-пояснив брюнет і по шкірі пробіг морозець.

Морозець від того, що він дійсно викликав в мені якісь почуття. Поряд з ним я не боялась нікого і нічого... крім нього самого. Він ніби був рятуючим жилетом і водночас каменем який тягнув на дно. Тернер вимагав так багато за свою допомогу. Був єдиним, хто міг мене витягнути з цього лайна, але міг втягнути в нове.

Я не розуміла його, не знала чого чекати. Я дійсно йому подобалась, чи була лише іграшкою, яку сильно хочеш?

Він врятує мене від ганьби на всю країну, але зганьбить ще більше, коли я пересплю з ним заради допомоги.

Це була палка з двох кінців і що найстрашніше - здається я таки розглядала його пропозицію.

Він не був таким огидним, навпаки - до біса привабливим. Він був зі мною ніжним, наскільки міг. Він не змушував мене ні до чого. Не брав мене силою. Заставав зненацька, але ж не брав силою.

Я його відштовхувала, та він настирно повертався, хоча міг просто повалити і взяти те що хотів. І це про щось говорило...

Та моє виховання всеодно не дозволяло мені так принижуватись. Я не спала з хлопцем за гроші, допомогу чи якийсь подарунок. Навіть якщо він мені подобається...

________________________

КЕМЕРОН ТЕРНЕР
 

Близько хвилини ми вивчали один одного поглядами. Я чекав відповіді Софі, хоча і так знав, що вона буде лише моя. Не сьогодні - то завтра. Це лише питання часу.

Вона така ніжна, тендітна. Поряд з нею має бути хтось рішучий, сміливий, руйнівний. Хлопець, який візьме всю відповідальність за неї на себе. Той, хто захищатиме її від усього. Той, хто шаленітиме від неї.

І я чудово підходив на цю роль.

-Ти будеш моєю?-запитав я у блондинки, майже пошепки.

Пташка опустила погляд з її очей досі текли сльози, а я вимагав відповіді. Не міг більше чекати.

-Ти будеш моєю, Софі?-повторив я і дівчина негативно похитала головою.

-Ні, Кемерон. Я не хочу перетворюватися на ту, ким мене називають. Не спатиму з тобою, заради допомоги.-відповіла вона і лишивши мене в розпачі, втекла з квартири.

Я вдарив кулаками стільницю і ледь не розгромив всю кухню. Десь в середині страшенно боліло. Вона не мала спати за допомогу. Вона мала просто бути зі мною. Я б поклав світ до її ніг, лише за один щирий поцілунок.

Самотність... ось що я відчув.

Схопивши ключі від мерседеса, я накинув на себе худі і вийшов на вулицю. Холодне повітря торкнулось мого обличчя, та легше не стало.

Я завів мотор і вивернув на сусідню вулицю. Кілька хвилин і ось я вже набираю знайомий номер.

-Алло.

-Виходь.-наказав я.

Підкурив. Та дим не рятував мене від почуттів. Легше не ставало. Зовсім...

Нексі вийшла в зашарпаних джинсах і шкіряній курточці, а під нею легка майка.

Не чекаючи, доки вона підійде, я ринувся до неї.

Вхопив пальцями її підборіддя і поцілув. Кусав її губи, блукав язиком у роті, та нічого... не відчував нічого з того, що хотів. Вхопив її за волосся - не таке шовковисте, не таке мʼяке. Торкнувся її талії - не така струнка. Нічого в ній не було з того, що мені життєво необхідно.

Я відсторонився і здається мій погляд був дійсно зляканим.

Бо в мене не встав. Не встав на неї і здається не встане ні кого...

Що в біса зі мною відбувається?

-Ти чого, Кем?-запитала Нексі і потягнулась до мого обличчя руками, та я відштовхнув її.-Що сталось?

-Забудь.-відповів я і пішов до авто.

Чортівня! Щойно я сів за руль, вдарив по ньому руками і поїхав. Не знаю куди. Просто їхав. Звертав з однієї вулиці на другу.

Це кляте дівчисько вивертало мене. Змушувало мій світ обертатись навколо неї. Клята Керр! Я не міг навіть трахнути когось. Не міг цілувати когось. Це ніби кошмар. Нічне жахіття.

Вона заполонила мене. Я безперестанку думав про пташку, навіть коли не хотів - думав. Відчував її запах, її смак. Ловив всі аромати, аби знайти серед них її особливий.

Вона немов лялька. Така гарна, що з неї можна писати портрети. І я, в біса, хотів її! Страшенно хотів! Так, що кожен суглоб у тілі зводило, кожен мʼяз скорочувався.

Я мав зупинити це. Мав перервати це нескінченне коло.

Не бачитись з Керр. Не бігати за нею. Не домагатись її уваги. Забути. Викинути з голови.

Інакше вона поглине мене і я знову тікатиму. Від свого життя, від себе самого.

Мені не потрібна ця чиста лялька. Я вже звик гратись хвойдами і мав продовжувати це робити.