Розділ 5

Наступного дня, Тася прокинулась із гарним настроєм. Вогонь в каміні продовжував палахкотіти. Вона встала підійшла до запотілого вікна. Погода була похмура та прохолодна. Дівчина потягнулась і попрямувала у ванну вмиватись. Так добре вона ще ніколи не почувалась.

"Не можу повірити, що я більше не залежу від Евансів" - прокручувалось у підсвідомості. Дівчина повернулась в кімнату, відчуваючи, як буркотить шлунок від голоду.

Тася рушила до кухонного столу. Вона розуміла, що навіть якщо тут і є їжа, до вживання вона буде вже не придатна. Тому спершись ліктями на стіл, дівчина почала напружено думати, що їй робити далі. "Блін, я так не хочу виходити з дому... погода, взагалі відстій..." - думала Тася.

Шлунок в черговий раз, забурчав обурюючись, що ще немав в собі ні крихти. Дівчина обхопила живіт двома руками - "О-оу, я так зголодніла... прийдеться все-таки йти в крамницю...". Прикусивши губу і дивлячись під ноги, Тася стояла ніби в очікувані чогось невідомового.

- Стук, стук-стук, стук - почулось раптом від вікна. Дівчина підняла голову і побачила велику полярну сову на підвіконнику. Вона повільно рушила до вікна, прочинила шибку. Сова влетіла перелітаючи через усю кімнату та сіла на спинку дивану.

Дівчина помітила згорток, міцно прив'язаний до її лапки. Тася обережно підійшла до птахи. Та виставила їй у перед свою перев'язану лапку. Дівчина збагнула, що це прийшла пошта, та відв'язала згорток від ламки і розгорнула записку.

"Вітаю, міс Холден!

Перепрошую за моє вчорашнє раптове роз'явлення, як я і казала було багато невідкладних справ у Гоґвортсі.

Як вам у новому домі?

Забула вам сказати, що їжу можете взяти у холодильну, у чарівному холодильнику. Скажи, що хочеш та в якій кількості і це з'явиться в ньому.

Також рекомендую тобі готуватись до школи зараз, поки черг немає і можна вільно добратись до потрібних крамниць.

Адаптовуйтесь та набирайтесь сил перед новим навчальним роком. 
        
З повагою директор Гоґвортської школи Чарів та Чаклунства, професорка Мінерва Макґонеґел."

Дочитавши листа Тася, поглянула на сову, яка продовжувала не рухомо сидіти на своєму місці. Явно в очікуванні смачної винагороди за її політ. Дівчина ще раз глянула на записку, на самі слова "чарівний холодильник" вишкрябані темним, свіжим чорнилом.

Далі перевела погляд на холодильник, а записку заховала в кишеню старих джинсів. "Ну, що ж.. спробуємо, як ти працюєш.." - подумала про себе і твердим кроком рушила до нього. Зупинившись навпроти старого радянського холодильнику, заплющила очі, а тоді виразно сказала.

- Одну скибку хліба, будь ласка - розплющивши очі, ще кілька секунд дивилась на білу дверку холодильника.

А тоді вагаючись простягнула руку до металевої ручки та надавила на неї. Щось тихо клацнуло і дверка відчинилась. На середній поличці лежала одна, однісьнька скибка хліба. Тася взяла її зачинивши холодильник та повернулась до дивану, де продовжила сидіти сова.

Розлупала скибку на маленькі шматочки і простягнула їх пташці. Та зразу ж не вагаючись почала їх їсти, а коли доїла випурхнула у вікно.

- Бувай - кинула дівчина в слід сові, продовжуючи спостерігати як птаха зникає високо в небі.

Тася зачинила вікно і повернулась до холодильника, щоб також попоїсти.

- Один тост з маслом і... чай, зелений, одну чашку, будь ласка - сказала Тася повільно та виразно.

Тоді відкрила холодильник, на поличці в якому лежала ще одна скибка хліба з маслом та чашка чаю. Вона взяла все це і повернулась до столу.

- Неймовірно - прошепотіла дівчинка вже вкотре, насолоджуючись сніданком.

Поснідавши Тася, поставила чашку в умивальник. Дістала свою валізу з під крісла в кутку. Тепер коли вона поснідала й була сповна сил її більше не гнітила погода за вікном.

Дівчинка впевнено розсунула змійку та дістала список, який їй раніше дала професорка Макґонеґел. Заховала в кишеню кофти і дістала мішечок з галеонами та ключик, які також заховала. 
Далі дістала стару куртку Оскара та поклала на диван. Засунула назад змійку валізи та поставила її на місце.

Ще вчора як вона тільки прибула, вона не скидала свою кофту, через навішаний їй комплекс і спала в ній, накрившись покривалом до поясу. Їй було комфортніше в кофті, ніж без неї. Що якраз стало наслідком життя у Евансів.

Адже коли вона ходила в футболці Дженні постійно нагадувала Тасі, що у неї якоби потворні руки. Через, що Тася старалась ходити в одязі на довгий рукав і зовсім рідко одівала футболки.

Тому вона не скидаючи кофти, одягла поверх куртку. Озирнулась на вітальню, усміхнулась їй та вийшла з хати. Підперши двері старою дошкою, яка валялась поряд біля дверей.

Дівчинка вийшла на пусту вулицю. Вітер куйовдив її запутане волосся. Тася пішла тою дорогою, якою вчора прийшла з професоркою на оселі батьків. Дорога була вкрита чи малими калюжами, що свідчило про дощ уночі. Дівчина глянула в небо.

- Судячи з погоди, сьогодні дощитиме - сказала вона сама собі зупинившись та усміхаючись. Вона вже привикла говорита сама до себе і не вважала, що це дивно. А тоді знову подивилась на далеку дорогу якою їй зараз потрібно буде йти. Вдихнувши вологе повітря на повні груди, покрокувала впевненим кроком, роздумуючи та уявляючи її майбутнє навчання у Гоґвортсі.