Розділ 4

У проході відкрилась жвава і неймовірно не стандартна вуличка, майже вщент заповнена людьми в мантіях, які кудись заклопотано поспішали.

- Запрошую на Алею Діагон! - урочисто вигукнула професорка Макґонеґел, ховаючи чарівну паличку.

- Ваау! Це неймовірно! - дивувалась Тася, ставши як зачарована перед входом. Вона ще досі вважала, що це сон.

Проферка помітила це і почала підганяти дівчинку, проводячи.

- Чого чекаємо? Проходь мерщій, поки прохід ще відкритий - сказала професорка підштовхуючи своєю зморшкуватою рукою по локті Тасі - І одягни щось по руках, а то ти вже холодна, як інферій.

Слова та дотик проферки Макґонеґел немов би вивели Тасю з трансу і та митю похопилась.

- П-перепрошую? А інферії це..? -  зніяковіла Тася.

- Інша назва, ходячі мерці - пояснила професорка.

- Оу.. - тільки і видушила дівчина. Вона митю присіла над валізою тістаючи стару залатану кофту. Натягаючи її зразу на себе. "І як я зразу не замітила, що вийшла в одній футболці?.." - думала про себе Тася.

- Ходімо, ти перша - кивнула Макґонеґел, вивівши дівчинку з роздумів.

Дівчина не сміливл пішла в прохід. Професорка Макґонеґел пішла вслід за нею. Тася озирнулась назад, де був прохід, він безслідно зник. А вони тим часом стояли посеред алеї.

* * *
Професорка повела дівчину вулицею, попри незвичайні крамниці та споруди. Тася зачудовано розглядала все навкруги. Потім через якись час, вони звернули на ліво.

У правій стороні дівчина встигла помітити темну безлюдну вуличку, з якою так і тягнуло чимось потойбічним.

- Що це там за вулиця? - запитала Тася зупинившись та невідводячи погляду від тої дороги.

- А це.. Алея Ноктерн - сухо відповіла професорка - Раджу тобі не потикатись туди, щоб не втрапити в серйозну халепу з темною магією. Ну що ж ходімо, ми поспішаємо.

Тася кивнула та знову рушила вулицею за професоркою Макґонеґел. Аж поки не дісталась жилого кварталу. Професорка зупинилась навпроти одного з будинків.

- Ось тут колись проживали твої батьки - сказала професорка з відчуттям ностальгії в голосі - Ходімо ввійдемо.

Вони підійшли до старих дверей і прочинили їх. Далі піднялись по крученій драбині вверх, поки не дістались ще одних старих, аж обдущених дверей під №24. Макґонеґел знову дістала  чарівну паличку і вдарила нею по замковому отвору.

- Алогомора - пробурмотіла та. Щось тихо клацнуло і двері із скрипом відчинились. За ними відкрилась стара занедбана квартира. Видно, що тут не прибирались вже дуже давно.

Професорка увійшла, Тася не охоче пішла за нею, оглядаючись. Вся квартира була заповнена товстим слоєм пилу, а кожен закуток густо обплетений павутинням, на якому сиділо по кілька павуків. Де-не-де на стінах невеликі плями цвілі. Тася трохи з відразою оглянула приміщення, замітивши щей до того мишу. Яка пробігши через усю кімнату, скрилась за сервантом.

- Квартира трохи не в відповідному стані, але ми це легко виправим - професорка знову махнула паличкою - Бруднозник!

Вся цвіль, пилюка та павутина зникли на очах безслідно. Павучки із кутів, аж посипались на підлогу, розбігаючись хто куди.

Професорка ще раз махнула чарівною паличкою, направляючи її на давно погаслий камін.

- Інсендіо - знову промовила вона закляття, яке запалило вогось в каміні, який блякло освітив темну кімнату.

- Ось так краще - кивнула професорка - Облаштовуйся тут, а я піду, маю ще деякі справи в Гоґвортсі до початку нового навчально року. А і ледь не забула... - професорка вкотре митнулась рукою в кишеню, дістаючи звідти клаптик папера та простягаючи Тасі - Це твій квиток на "Гоґвортський Експрес" першого вересня.

Тася взяла квиток читаючи напис на ньому.

"《Гоґвортський Експрес》
Дата: перше Вересня
Час: 9 год.
Вокзал Кінґс-Кросс платформа 9¾".

- Професерко Макґонеґел, здається у квитку помилка. На вокзалі Кінґс-Кросс немає платформи дев'ять і три чверті - зауважила дівчина.

- Дійсно немає. Але якщо ти пройдеш крізь бар'єр між дев'ятою та десятою платформами. То опинишся на тій самій платформі дев'ять і три чверті.

- А, дякую.

Залягла не приємна мовчанка.

Коли Тася знову захотіла ще щось запитати у професорки її вже не було.
Дівчина здивувалась протерла очі.

- От дивина... - пробурмотіла вона сама до себе, невідводячи погляду від місця де була перед цим професорка.

* * *
Тася залишилась одна посеред приміщення.

Дівчина вагаючись повільно рушила квартирою, оглядаючи усе. Вона була у звичайній нічим не примітній вітальні.

Великий помаранчевий диван, який стояв посеред кімнати, ще розміщувався перед каміном. Підійшовни ближче Тася побачила на ньому фотографії в рамках.

На одному знімку зображувалась красива молода пара, чоловік брюнет та помітно вагітна жінка шанетка.

І ви не повірити, люди на знімках рухались та усміхались дівчинці! Тася спочатку знову протерла очі, подумавши, що їй здалось, однак це далеко не так.

- Неймовірно.. - тільки і змогла сказати Тася.

На другій фотці була та сама пара, але жінка не виглядала вагітною. Вона була вбрана в легеньку білу сукню. А чоловік в чорний смокінг.  

На третьому фото також ця пара, але на цей раз чоловік тримав на руках немовля. Аж тут Тася зрозуміла, що на знімках її батьки в різні періоди часу. А це немовля на одному з них - це вона маленька.

Дівчина, ніколи не бачила своїх справжніх батьків, тому для неї це було дуже не незвично. Вона дивилась на ці знімки, із співчуттям чи сумом. Одна думка проте, що вона їх ніколи не знала і не буде знати, створювала характерний ком в горлі.

Тася на силу спромоглась відвести погляд від світлин. Їй було дуже боляче, що така доля спіткала батьків і тим більше її саму. Вона вважала це великою несправедливістю. Тася відчула сильну вину у смерті матері, адже якби вона не завагітніла нею, була би ще жива, як і батько.

Дівчина пішла далі оглядати квартиру, з умовами до яких їй не привикати. В кімнату батьків вона так і не зайшла. Не вистачило сил, увійти та побачити фото або речі покійних батьків. Квартирка була не велика: ванна, спальня та вітальня-прихожа-кухня.