Розділ 2

Дівчина так заглибилась в сюжет, що нічого не бачила та не чула. Лише тоді, коли дочитала Тася пригадала де знаходиться. Вона поставила книгу в тумбочку і знову вилізла на ліжко. Дівчина лежала, втупивши погляд в стелю. 

Знизу, до неї долітали далекі голоси. Знайомий бас Говарда і ніжний тембр Дженні, а ще якоїсь старшої жінки. Напевне, до них в гості знову завітала місіс Нот. Прислухавшись, Тася збагнула, що цей третій голос їй узагалі не знайомий. Він зовсім не належав місіс Нот. 

Через кілька секунд почулись близькі кроки. Люк піднявся і в отворі з'явилась Дженні.

- Спустися у вітальню. До тебе прийшли - байдуже пробурмотіла жінка і зникла в отворі. 

- Іду - сухо відповіла Тася.

"До мене хтось прийшов? Це напевне дурний жарт. Кому б забаглось до мене прийти? В мене навіть друзів немає." - думала про себе дівчина, сповзаючи з ліжка. 

Вона повільно підійшла до люка, гадаючи хто б міг до неї навідатись. "Може це по мене прийшли мої справжні батьки?.. За стільки часу?.. Але ж тоді, я б почула, ще один чоловічий голос... А може це, просто твої прийомні батьки надумали здати тебе в інтернат чи ще кудись подальше?.. А ти Тася, вже собі нафантазувала, що звідкись з'явились твої справжні батьки, щоб нарешті тебе витягти з цього пекла.. Яке безглуздя.. Навіть не думай про таке.. Такого не може бути..." 

Така дискусія в голові дівчини продовжувалась, аж поки вона не підійшла до дверей вітальні. Дівчина в передчутті невідомості, невпевненим кроком рушила в кімнату. 

Переступивши поріг, Тася побачила своїх здивованих і напружених прийомних батьків в кутну кімнати. Дженні тримала на руках сплячого Тео, дивлячись кудись в бік, Роуз, близьнюки та Оскар також туди дивились. Погляд дівчинки ковзнув в ту сторону куди вони дивились.

Посередині кімнати Тася, побачила високу, худорляву жінку зрілого віку. Вона була одягнута в широку, світло-коричневу мантію із золотими орнаментами. Сивувате волосся заплетене в тугий вузол, як у тітоньки Елізабет. Лице трохи запале в зморшках, здавалось не видавало емоцій. На носі у неї красувались золоті квадратні окуляри. Через, які сірі затуманені очі жінки, пильно вдивлялись в дівчинку.

- Вітаю, ти мабуть Тася Еванс, вірно? Я прийшла по тебе  - привітно усміхнулась незнайомка.

- В-вітаю, так це я.. - невпевнено видушила Тася - А-а..?..

- Я Мінерва Макгонегел, директор Гоґвортса, школи чарів та чаклунства - невідводячи погляду відповіла жінка. 

- Гоґ-що? - незрозуміла Тася.

- Гоґвортс. Поясню в дорозі. Біжи збирати речі, я поки зачекаю в коридорі. 

- Г-гаразд. 

Тася вийшла з вітальні та поспіхом піднялась до своєї кімнати на горищі. Кинулась збирати речі, яких у неї було не багато. Закинула в валізу одяг, який вона доношувала за Роуз, книгу "Красуня та Чудовисько" та старого плюшевого медведика з яким постійно спала. 

В умі бушували надоїдливі думки - "Це мабуть сон, я сплю. Так, це все сон. Тася, ти просто задрімала з книжкою, як це завжди робить тітонька Елізабет, коли приїджає із К'юкінгерма. Я зараз себе просто ущипну і прокинусь".

Дівчинка боляче ущипнула себе за руку (щоб аж напевне прокинутись, як їй здавалось, зі сну), шкіра в тому місці зачервонілась. "Ауч.. Переборщила.. Але.. це нічого не дало.. Я не прокинулась.. Це не сон.. Це все насправді! Невже це насправді! А може це обман, мене справді кудись забираюсь в інтернат, далеко звідси? Ну хай там як, але я принаймі покину цей жахливий дім!" 

Покотивши валізу до люка, Тася в останнє окинула кімнату радісним поглядом.