Розділ 26

Тим часом, Джун, сповнена надії, вирушила до Бостона. Її чекала зустріч із Мін Хьоком, з яким вона довгий час спілкувалася лише через листи. Він зустрів її в аеропорту з широкою усмішкою. Замість одразу везти її додому, Мін Хьок вирішив показати їй красу Бостона. Вони гуляли вузькими вуличками, милувалися історичними будівлями та насолоджувалися атмосферою міста.

Ввечері вони приїхали до дому Мін Хьока, де на Джун чекала тепла зустріч з його родиною. Його молодший брат і батьки з нетерпінням чекали на знайомство з нею. Пані Кан, мати Мін Хьока, запросила всіх до столу, на якому красувалися різноманітні страви. Її чоловік, тим часом, ніжно годував з пляшечки їхнього наймолодшого сина, Даніеля.

Джун була вражена кулінарними здібностями пані Кан. Все було неймовірно смачним. Після вечері вона провела час, граючись з маленьким Даніелем. Хлопчик одразу припав їй до душі, тягнучи до неї свої маленькі ручки. Вперше за довгий час Джун відчула справжнє, щире щастя. Ця зустріч з новою родиною наповнила її серце теплом і надією на майбутнє.

— Наш малюк просто обожнює гратися, – промовила Хі Су, витягуючи з ящика його найулюбленіші забавки.

— Він такий чарівний, справжній сонечко, – Кім молодша дивилася на дитину з ніжністю. Вона мріяла колись мати таке ж щастя.

— Гляди, щоб не вкрав у мене подружку, – весело вигукнув Мін Хьок. Його сміх звучав щиро і тепло.

— Сину, це твоя дівчина? Симпатична, – батько підморгнув синові, а потім взявся прибирати зі столу.

— Я... Тату, ну чого ти, – хлопець збентежено відвів погляд.

— Так, я кохана вашого сина, – сміливо заявила Джун.

Здавалося, родина Кан скоро поповниться. Джун відчувала себе тут як вдома і зовсім не хотіла покидати Бостон. Мін Хьок так сильно прив'язався до неї, що вмовив залишитися. Вона погодилася і одразу ж зателефонувала батькам, щоб повідомити про своє рішення. Вони, звісно, трохи засмутилися, але зрештою вирішили, що так буде краще для їхньої доньки.

Після сміливої заяви Джун запала невелика тиша. Хі Су тепло посміхнулася дівчині, а Кім молодша, здавалося, ще більше розчулилася. Мін Хьок, хоч і почервонів, але поглянув на Джун з вдячністю. Батько ж, задоволено хмикнувши, продовжив збирати посуд, бурмочучи щось про те, що "пора вже онуків няньчити".

Джун відчула, як тепло розливається в грудях. Вона завжди боялася знайомства з батьками хлопця, особливо після кількох невдалих досвідів у минулому. Але тут, у цій галасливій, люблячій родині Кан, вона відчувала себе прийнятою. Її трохи лякала перспектива залишитися в Бостоні назавжди, адже її рідний Сеул був так далеко. Але погляд Мін Хьока, сповнений любові та надії, розвіював усі сумніви.

Після вечері, коли малюк вже солодко спав у своєму ліжечку, а батьки пішли дивитися телевізор, Мін Хьок вивів Джун на балкон. Бостон сяяв вогнями, а прохолодний вітерець приємно лоскотав шкіру.

— Ти не уявляєш, як я радий, що ти залишилася, — прошепотів Мін Хьок, обіймаючи її. — Я не знаю, що б я робив без тебе.

Джун притулилася до нього, відчуваючи його тепло.

— Я теж рада, — відповіла вона. — Хоч і трохи страшно.

— Страшно? Чого? — здивувався Мін Хьок.

— Ну, все ж таки, інша країна, інше життя… Я боюся не виправдати твоїх сподівань, не сподобатися твоїм батькам…

Мін Хьок ніжно поцілував її в лоб.

— Не хвилюйся, — запевнив він. — Мої батьки тебе вже обожнюють. А щодо сподівань… Ти вже їх виправдала, просто будучи собою.

Джун усміхнулася. Вона знала, що попереду ще багато випробувань, але з Мін Хьоком поруч вона була готова до всього. Вона відчувала, що знайшла своє місце в цьому світі, у цій родині, у цьому місті. І, можливо, незабаром сім'я Кан дійсно стане ще більшою. Ця думка викликала у неї не страх, а тиху радість. Вона уявила, як вони з Мін Хьоком гуляють з коляскою по парку, як їхні діти граються з улюбленими іграшками, як Хі Су та батько Кан нянчать онуків. І в цей момент вона зрозуміла, що Бостон став для неї  другим домом.

Джун заплющила очі, вдихаючи прохолодне бостонське повітря. Вона відчувала, як Мін Хьок міцніше обіймає її, ніби боячись, що вона зникне. Їй було тепло і затишно в його обіймах, і вона знала, що зробила правильний вибір.

Наступного ранку Хі Су запросила Джун допомогти їй на кухні. Вони разом готували традиційний корейський сніданок, і Джун із задоволенням вчилася новим рецептам. Хі Су розповідала їй про сімейні традиції, про те, як вони святкують свята, про те, як важливо підтримувати один одного. Джун слухала її з цікавістю, вбираючи кожне слово. Вона відчувала, що Хі Су щиро прийняла її в свою сім'ю, і це зігрівало їй серце.

Після сніданку батько Кан запропонував Джун прогулятися містом. Вони відвідали кілька історичних місць, і батько Кан розповідав їй про історію Бостона. Джун була вражена його знаннями та його любов'ю до цього міста. Вона зрозуміла, чому Мін Хьок так сильно прив'язаний до Бостона. Це місто було сповнене історії, культури та краси.

Ввечері Кім молодша запропонувала Джун подивитися фільм. Вони обрали романтичну комедію, і Джун сміялася від душі. Кім молодша була дуже милою та доброю, і Джун відчувала, що вони стають справжніми подругами.

Дні минали швидко, і Джун все більше і більше закохувалася в Бостон, в сім'ю Кан, в Мін Хьока. Вона почала вивчати англійську мову, щоб краще спілкуватися з людьми. Вона знайшла роботу в місцевій кав'ярні, де познайомилася з новими друзями. Вона відчувала, що живе повноцінним життям, сповненим любові, щастя та можливостей.

Одного вечора, коли вони з Мін Хьоком гуляли по парку, він зупинився і взяв її руки в свої.

— Джун, — сказав він, дивлячись їй в очі, — я хочу провести з тобою все своє життя. Ти вийдеш за мене?

Джун відчула, як сльози навертаються на її очі. Вона не могла вимовити жодного слова. Вона просто кивнула головою і міцно обійняла Мін Хьока.

— Так, — прошепотіла вона. — Так, я вийду за тебе.