Розділ 29. Переїзд до Максима

Вони зустрічалися вже пів року. Так легко й не обтяжливо вона ще ніколи не почувалася в жодних стосунках. Ніяких проблем, драм, з'ясовування стосунків і тим більше сварок. Максим виявився абсолютно позитивним героєм.

— Ти такий хороший, що іноді аж нудно, — сміючись, сказала Лія за вечерею й вдавано позіхнула.

— Ні, ну а чого? — здивовано підняв брову вгору Максим, який щойно запхнув до рота ложку з пловом. Тож розмірковувати вголос було не так вже й легко. — Чого його собі й іншим життя псувати, якщо все добре?

Насправді Лію ніякі «пригоди» в романтичних стосунках і не приваблювали. Хотілося тепла та комфорту, яким хлопець її від душі обдаровував.

— Так от, — захоплено розповідав Максим, емоційно розмахуючи руками, коли вони прогулювалися алейкою, — значить переганяв я мерс і мав наступного дня віддати його клієнту. Це було ще на початку моєї кар'єри, мого розвитку, так сказати. Й тоді моєму товаришу прийшла геніальна ідея в голову — він попросив мене з'їздити з ним за кавунами, бо десь там, за його словами, їх майже задарма роздавали.

Максим посміхнувся й почухав потилицю. Відчувалося, що йому дуже приємно згадувати ці моменти з життя:

— Моя машина тоді була в ремонті, а тому ми поїхали за кавунами прямо на клієнтському мерсі. Ми тоді їх накупили як дурень мила. Я ще й покупцеві машину віддавав з заповненим доверху кавунами багажником. Але дядько попався нормальний, тому він ще й навіть подякував.

Завершивши історію, Максим широко й по-дитячому посміхнувся. Куточки його губ розтягнулися майже до вух, по-смішному відстовбурчених в різні боки від голови. Хлопець був собою задоволений й вважав себе дуже дотепним. Лію вражало, як в дорослому чоловікові могло бути так багато дитячого самолюбування та наївної доброти до оточуючих.

— Слухай, — раптово зупинився він посеред алеї, — і чому ми раніше до цього не прийшли? — він ошелешено дивився на Лію. — Ми маємо терміново з'їхатися і жити разом. От прямо сьогодні. Ні, краще завтра. Так, завтра — тобі ж потрібно речі зібрати. Негайно йди додому та збирайся.

Неочікувано для себе, Лія відразу погодилася й побігла до своєї квартири.

— Навіщо він тобі, — уїдливо прошепотіла з кутка тінь. В її голосі відчувалася прихована погроза. — Хіба ти не бачиш, який він тупий та поверхневий. Невже з цим дурним ти готова все життя провести?

Лія нахмурилася, від чого її лоб вкрився глибокими зморшками. Їй не сподобалися слова тіні. Не тому, що вона теж так думала. Дівчина відчула, що Щось налаштовано проти її хлопця. А це означало, що він в небезпеці. Тоді вона схопила телефон і почала нервово, тремтячими пальцями не потрапляючи по кнопках, набирати Максима. Той довго не брав слухавку. А потім нарешті відповів сонним голосом:

— Чого тобі, сонечко? Надворі глуха ніч. І чого моїй принцесі не спиться?

— Любий, я мушу попередити тебе про дещо, — зніяковіло пролопотіла Лія у слухавку, — доки наші відносини не стали аж занадто серйозними та близькими.

— Ну, — насупився Максим, оскільки ні таємниць, ні сюрпризів він не любив.

— Я — небезпечна жінка! — впевнено заявила Лія.

— А, — посміхнувся Максим, — то я і так це знаю.

— Ні, ти не зрозумів, — знову занепокоєно почала дівчина, — я маю пояснити. Якщо ти колись зробиш мені боляче, Щось помститься тобі за мене. І чим болісніше буде мені, тим гірше буде тобі.

— Що ти маєш на увазі? — здивовано перепитав Максим. Розмова набувала якогось дивного й не зрозумілого йому напрямку.

І тоді Лія розповіла йому все. Про безхатька й алкоголіка Романа, який зараз ходить та просить гроші в перехожих на горілку. Розповіла про Миколу, який впав з даху багатоповерхівки. Згадала про потопельника Ігора, який, до речі, дуже добре плавав. І звичайно ж не забула розповісти про батька, який взагалі невідомо як зміг у квартирі багатоповерхівки на дев'ятому поверсі знайти отруту від щурів.

— Максим, ну повір ти мені! — благала налякана дівчина. — Щось мене охороняє і мститься всім, хто мені шкодить. Руйнує потім їхні життя. Ти точно впевнений, що хочеш зі мною жити? Якщо ти передумаєш чи захочеш розірвати стосунки — я зрозумію.

Максим поклав слухавку, попередньо запевнивши дівчину, що все буде гаразд і, що його рішення жити разом остаточне. Однак, насправді йому дуже не сподобалося те, що розповіла Лія. Десь в глибині душі він вірив у містику. Йому навіть частенько снилася його бабуся, яка давала дійсно цінні поради. Іноді вона говорила йому, що робити далі чи попереджала про небезпеку. 

І такі сни завжди виявлялися віщими. За маскою поверхневого тупуватого та веселого качка ховався досить чуттєвий і вразливий хлопець. Чи настільки серйозні в нього почуття до Лії, щоб ризикнути заради неї й потягатися з потойбічними, ще й недобрими силами? Він не міг зрозуміти. А сили були справді недобрими. Бабуся уві сні якось говорила йому, що будь-яким духам заборонено втручатися в людські справи, приходити в людський світ чи впливати, неважливо як, на людей. Якщо це Щось переступає через ті закони й наважується руйнувати життя тих нещасних, то справи дійсно серйозні.

З іншого боку, якщо цей дух чи щоб воно там не було, так вчепився у Лію, то рано чи пізно він нашкодить саме їй. Значить вона в небезпеці. Тож відповіді на питання чи готовий він ризикнути собою заради цієї дівчини й чи достатньо серйозні для цього в нього почуття — він не знав. Але хлопець точно знав, що він не готовий наражати її на небезпеку і залишити саму в біді. Зрозумівши це, всі питання зникли. Потрібно було приготувати квартиру до приїзду Лії.

А наступного ранку роздратована Лія вже стояла під дверима свого хлопця, люто натискаючи на кнопку дзвінка й сердячись, що він так довго їй не відчиняє. Тим паче він знав о котрій годині вона мала приїхати. Поруч з нею стояв Сашко, який по-дружньому вирішив допомогти подрузі перевести валізи. За кілька хвилин залізні, обшиті червоною тканиною, двері відчинилися й на порозі з'явився заспаний Максим у штанях та до поясу голий. Він здивовано поглянув на Лію, на Сашка, почухав потилицю, а потім, ніби згадавши щось, вигукнув: