Розділ 21. Ти просто шукала свого батька

— Лія, — втомлено промовив психолог Дмитро. — Якщо ви хочете, ми можемо провести гіпнотичний сеанс. Але я впевнений, що ніякої Тіні не існує, як і прокляття. І ніяка ви не чорна вдова, й негаразди тих хлопців ніяк не пов'язані з вами. Повірте, такі збіги також бувають. Ви просто вигадали своє Щось. Та зараз ви абсолютно здорові.

Лія дивилася на нього з недовірою, бо ж була впевнена, що Щось існує.

— Давайте краще повернемося до Миколи. Чому він вам аж настільки подобався?

— Ну, це важко пояснити, — Лія не зовсім розуміла суть питання. — А чому він мав не подобатися? — вона продовжила. — Молодий, успішний. Його ім’я можна було знайти у списку десяти найкращих фотографів України. Дуже симпатичний. А ще, — вона мрійливо посміхнулась. — Він був надзвичайно уважним. Слухав мене завжди. Квіти дарував, цукерки, — її лице осяяла наївна посмішка і вона розслабилася, сіла більш вільно в шкіряному кріслі. — З ним я могла бути самою собою, а не придурюватися, не грати якусь роль. Мені подобалося, як він давав мені поради. Я завжди їм слідувала. А ще він говорив, що я дуже красива, розумна і мила дівчинка, — і вона вже явно посміхнулася широкою, трохи дитячою посмішкою.

— А вам тато коли-небудь казав. що ви красива чи розумна, чи може мила?

Лице Лії спохмурніло. Вона згадала, як їй в дитинстві хотілося почути хоч найменшу похвалу від нього. Все одно за що. Хоч би маленьку. Як вона вчилася плавати в шкільному басейні та, не дивлячись на булінг і знущання інших дітей, наполегливо ходила туди знову і знову, намагаючись вдосконалити свої навички. Дівчинка мріяла, як виросте й здобуде перемогу в одному з престижних міжнародних змагань з плавання. І тоді її тато нарешті скаже, що пишається нею, що він радий, що в нього росте така донька і найголовніше, скаже, що любить її. Та все було марно. Щоб вона не робила, крім стусанів і образливих слів, вона так нічого від нього і не отримала.

— Ні, він нічого хорошого ніколи мені не говорив, — проговорила вона тихо.

— А вам би дуже хотілося, так?

— Так.

— Ліє, Микола був ідеальним чоловіком для вас? Не може такого бути, що ви в ньому шукали більше батька для себе, ніж партнера? Того були готові пробачити йому пияцтво, бо це також нагадувало вам батька?

Лія задумливо дивилася у вікно на галасливу вулицю. Вона ніколи не думала про це. Що, якщо не лише в Миколі, а й у всіх чоловіках, вона просто шукала батька? Того, який ображав, недолюбив і зробив боляче.

— Ліє ви розумієте, що обидва чоловіки, про яких ви розповідали, були частково схожі на вашого тата. От, наприклад, той, що потонув — Ігор.

— А що Ігор? — ожила від роздумів Лія.

— Ну Ігор, судячи з ваших слів, був грубим, егоїстичним, нахабним і дуже агресивним. Хіба не ці якості були присутніми у вашого батька і хіба не це вас приваблювало?

— Ой, ви мене зовсім не слухали? Ігор аж ніяк мене не приваблював. Я була лише жертвою в тих відносинах.

— Ліє, жертвами не стають просто так, — впевнено проговорив Дмитро. — Кривдники ніколи не обирають свою здобич випадково. Існує невидимий зв'язок між цими двома людьми. І кожен грає свою роль.

Лія лише знизала плечима.

— А Микола, — продовжив психолог, — був доброю версією алкоголіка батька. Хіба б ви не пробачили своєму татові пияцтво, якби він був люблячим і ставився до вас так же тепло, як Микола?

Лія на це взагалі нічого не відповіла. Вона прикусила нижню губу й продовжувала дивитися у вікно.

— Розумієте, Ліє, не кожна жінка зможе закрити очі й зустрічатися з алкоголіком. Навіть не тому, що буде розважливою, розумною та прийме таке рішення. Більшість пройдуть повз такого хлопця й навіть не помітять його позитивних якостей, бо саме по собі пияцтво буде викликати в них огиду та відторгнення такої сили, яке навіть не дасть з'явитися такому почуттю як закоханість, ба навіть любов, — він хитро примружився. — Вас же не приваблюють брудні та немиті безхатьки? А вони, можливо, чудові люди. Отак само і з пияцтвом. Питущі люди зазвичай викликають почуття у травмованих жінок, для яких пияцтво не є таким вже й значущим аргументом, щоб не закохуватись, — закінчив він свою промову і з зацікавленістю поглянув на дівчину з під своїх густих чорних вій, знову посуваючи окуляри на носі.

Лія дивилася на нього трохи розгублено:

— І що ви хочете цим сказати?

— Я не стверджую, але припускаю, що в усіх тих хлопцях ви шукали свого батька і любов, якої він вам не дав. І оскільки ті хлопці померли, а батько, я маю на увазі справжній батько, виховував вас на почутті провини, ви й в цій ситуації почали винуватити себе, але через нестабільний психічний стан не змогли витримати напруги. Тому і вигадали Щось, щоб одночасно і відчувати провину і бути непричетною до цих трагедій.

Вже вдома, Лія сиділа на дивані, підібгавши ноги, й задумливо дивлячись на стіну. Спокою не давали слова психолога. Згадалося, як в дитинстві вона з заздрістю дивилася на дітей, яких в школу приводили їхні батьки: тримали за руку, гладили по голові, бажали хорошого дня. Якось вдома вона підійшла до тата й похвалилася п'ятіркою з англійської мови. Лія чекала, що він скаже їй щось хороше. Вона спробувала обняти його. Однак, чоловік накричав на неї й грубо відштовхнув. А потім заперся в себе в кімнаті, продовжуючи пити й палити. Весь вечір звідти лунали звуки телевізора, а з під двері просочувався їдкий запах сигарет. Лія ж тоді просиділа кілька годин на килимі в коридорі, не відводячи погляду від тих дверей:

— Може, лікар правий і я просто божевільна травмована дівчинка? — проговорила вона вголос.

— Ліє, — почула вона з кутка кімнати. — Він просто дурень, який нічого не розуміє.