Розділ 13. Ледь не попався

— Чого, чого ти повернулася? — налякано шепотіла Лія. — У мене зараз все добре. В мене є друзі, коханий, улюблена робота, гроші. Навіщо ти прийшла?

— А ти справді думаєш, що в тебе все це є? — тихо запитало у відповідь Щось, ігноруючи питання Лії. — Ти впевнена у своєму хлопцеві? А подруга думаєш справді тебе любить? Он як вона твої відносини зруйнувати намагалася своєю критикою.

— Та вона просто пораду дала, хотіла як краще, — заперечила Лія, хоча тінь сумніву вже закралася в її серце.

— Ага-ага, — лиш мугикнуло Щось. — А запах алкоголю від хлопця? Справді думаєш, що це випадковість? Люба, хочеш повторити мамину долю? Питущі чоловіки подобаються?

— Чого ти завелася? Він сказав, що то на день народження було. В цьому нічого такого немає.

— Ага, знаю я такі дні народження, — зло прошипіла тінь. — Ти що думаєш, алкоголіками народжуються? Ні, люба моя, ними стають і от на таких от днях народження.

Лія похнюплено похилила голову. Вона думала, що знайшла свою долю. Думала, що це її половинка, її майбутній чоловік.

— Ліє, — з примирливою інтонацією прошепотіло Щось, — я просто хочу захистити тебе, я не мала наміру тебе образити. Ти ж знаєш, що я тебе люблю

— Так, так, досить вже, — Лія різко встала з дивану і вийшла з кімнати.

В коридорі вона несподівано наштовхнулась на подругу Нату, яка підозріливо мружилася і стояла навшпиньках, прислухаючись:

— А з ким-то ти там розмовляла? — здивовано запитала Ната, намагаючись заглянути через плече Лії до її кімнати. — Ти там не сама чи що?

— А ти не підслуховуй, — роздратовано буркнула Лія, швидко вдягла босоніжки, схопила ключі зі столика й вискочила з квартири.

«Треба охолонути, — подумала про себе. — Це вже геть нікуди не годиться. Минулого разу, коли вона з'явилася, загинув Ігор, а я ще рік до психолога ходила. Боюсь, що цього разу вона також прийшла не просто так. Скоріше за все, Миколі загрожує небезпека. Я маю зробити щось, щоб врятувати його».

Вона звернула з головного проспекту й пішла навпростець через двори. Дівчина вирішила провідати Миколу. Піднявшись на дев'ятий поверх багатоповерхівки, вона підійшла до квартири під номером шістдесят сім й натиснула кнопку виклику. За металевими дверима ані звуку. Дівчина натиснула ще раз й прислухалася. Тихе шарудіння, але ніби десь далі, в котрісь з кімнат.

— Ей, Микола! — голосно сказала, — відчиняй, це я — Лія.

Й знову ані звуку.

— Дивина, — пошепки проговорила сама собі. — Я майже впевнена, що там хтось є. Але Микола б мені відкрив.

Вона спустилася східцями на перший поверх, вийшла на вулицю. Наостанок поглянула ще раз наверх. На дев'ятому поверсі, там де мала б бути квартира Миколи, хтось стояв біля вікна й палив.

«Може я квартирою помилилася, — подумала Лія, — чи поверхом. Ну не може такого бути, щоб Микола мені не відчинив. Та й не палить він зовсім». Вона спантеличено знизала плечима і пішла геть з двору. Завертаючи знову на проспект, дівчина ще раз озирнулася. Там так хтось і продовжував палити. Обрису людини вже не було видно, однак тонкий димок від сигарети продовжував сочитися через фіранки.

— От бачиш, — почула вона вже знайомий неприємний голос, — він тебе обманює. Палить і п'є, може ще й по дівчатах таскається, а тобі про роботу локшину на вуха вішає. Бреше, як і більшість чоловіків.

— Що? Ти й тут мене дістаєш? — аж підскочила на місці Лія. — Як тобі це вдалося? Ти ж боїшся сонячного світла!

— А я зараз в сумці у тебе сиджу, — бридко захихотіла та. — Ну й брудно тут у тебе. Ти взагалі в курсі, що у половини твоєї косметики вже термін придатності вийшов? Повикидай весь цей непотріб вже, бо тут скоро миші заведуться.

— А-а-а-а! - заволала Лія, схопившись руками за голову. — Як ти дістала! А щоб тобі! Чого ти вчепилася до мене?!

Лютуючи, вона скинула на землю сумку і почала, гнівно викрикуючи щось, копирсатися в ній, викидаючи на землю весь її вміст, чим викликала подив й настороженість перехожих. Вони здивовано дивилися на неї й обережно обходили, в той час, як вона викидала звідти декоративну косметику. Деякі люди навіть почали переходити на інший бік проспекту.

— Ахаха, ахах, ой не можу, — продовжувало хихотіти Щось. — Ти що справді сподіваєшся викинути мене з сумки? Лія, я в тобі! Зрозуміла? Я - твоя тінь.

— Що? То ти надурила мене? — ще більше розлютилася дівчина.

— Так, — моторошно проспівала та, — розважаюся. Ти в дитинстві веселіша була. З тобою можна було гратися, книжки читати, колискові співати. А зараз така нудна, як світ. Одна робота та «серйозні відносини» в голові. Ну от скажи, нащо тобі здався той Микола? Ти в нас дівчина статна, гарна, що не могла кращого знайти? Треба було якогось алкоголіка чіпляти?

— Він не алкоголік. — спочатку впевнено відповіла Лія, а потім знітилась. — Це не доведено і могло нічого не значити. Навіщо ти взагалі повернулася?

— А ти ще не зрозуміла?

— Поняття не маю, — байдуже знизала плечима Лія, хоча всередині вся тріпотіла від страху. — В мене все добре. Я щаслива.

— Не обманюй себе. Ти самотня і ти підозрюєш свого хлопця. А я завжди приходжу, коли ти нещасна і потребуєш захисту.

— Не треба! — відчайдушно замахала руками білявка, чим викликала чергове здивування перехожих, що вже поглядали на неї як на божевільну, — Так, як ти минулого разу допомогла, так не треба. Я не хочу, щоб ще й Микола загинув.

Тінь на ці слова промовчала.

А в цей час Микола стояв біля вікна й без упину палив, пускаючи густі клуби диму. Він тримав цигарку в одній руці й нервово пригладжував волосся іншою. Він бачив як Лія виходила з під'їзду. І що вона тут робила? Ледве не попався. А міг. Ще і як міг. Річ у тім, що він якраз попросив свого сусіда купити йому ще одну пляшку, позаяк вигляд мав такий, що не ризикував потикатися на вулицю і взагалі людям на очі. Думав,  той вже повернувся з магазину, аж тут почув голос Лії. Так, що ще б трішечки, й піймався б на гарячому.