Розділ 12. Життя несправедливе!

Микола сидів сам на кухні та пиячив. Чарку за чаркою він пив горілку. Іноді закусюючи дешевою кількою в томаті з хлібом, іноді навіть ні. Насправді кілька в томаті була вже не така й дешева для нього зараз, адже через своє пияцтво він втратив половину клієнтів. Хлопець навіть не осуджував їх за те, що вони пішли, адже він зірвав терміни робіт, які були дуже важливими для тих компаній. Фото, які він мав зробити й обробити в спеціальних програмах, мали стати ключовими для рекламних компаній.

А дедлайни в сучасному, модерновому, технологічно розвинутому світі є надто важливими. Висока конкуренція. Десятки інших компаній роблять те саме, ба навіть краще за тебе. І найбільшою перевагою може стати вчасно запущена реклама чи вдале фото в соцмережах. Як не дивно, красиве фото, а не якість, може більше вплинути на остаточне рішення клієнта, де саме він буде купувати товар.

Микола ж останнім часом, через свої неконтрольовані запої, міг просто не з'явитися на зустріч чи не відповісти по телефону. Або починав придумувати сотні причин, чому він не зробив свою роботу вчасно. Й клієнт мусив знову і знову слухати ці виправдання. Аж поки йому не уривався терпець і він не розривав контракт з Миколою.

Горілка глушила його біль за Марічкою, яка на відміну від його фантазій, зовсім не плакала чи сумувала з приводу його пияцтва. Вона просто вмить зібрала свої речі й розчинилася в повітрі. Як і не було ніколи. Де вона, з ким — він не знав. Мабуть, проживає щасливо тепер з тим своїм успішним юристом. Більше вона йому не дзвонила й не заходила. І на його дзвінки не відповідала. Спитати її як вона тепер поживає він більше не міг. Та й біс з нею.

Від нової своєї дівчини Микола старанно приховував свою хворобу, виправдовуючись роботою. Він давав собі вдосталь часу, щоб вийти з запою та привести себе до ладу та було зрозуміло, що це працюватиме недовго. Отак і минулого разу вона відчула запах алкоголю. Як він міг так прорахуватися?

А зараз він сидів один на цій чортовій кухні й просто пив. В черговий раз потягнувся за пляшкою. Рука почала труситися.

— А щоб тобі, — пробурмотів вголос, — ще цього мені не вистачало.

Та вперто, вже обома руками схопив пляшку й налив собі чергову чарку.

— Хух, — аж спітнів від зусиль Микола.

Як алкоголік зі стажем в минулому, хлопець розумів, що скоріш за все це кінець. Без допомоги йому не виплутатися, не вилізти з цього, а допомогти йому було нікому. У алкоголіків зазвичай немає друзів, особливо, друзів з грошима. Він похмуро схилився над чаркою. Сльоза якогось п'яного відчаю скотилася з щоки й капнула на стіл.

— Життя несправедливе, — прошепотів він і заплакав по-дитячому ридаючи, витираючи замазаною кількою рукою сльози з щік. — Чому я? Чому саме я?

Наплакавшись вдосталь, хлопець допив другу пляшку горілки й завалився спати. Прямо там на кухні, сидячи за столом, він опустив голову на руки й заснув, поваливши одну з пустих пляшок. Гора немитого посуду височіла над та біля раковини. Десяток пустих пляшок, розкиданих на кухні. Сморід сміття, яке треба було викинути ще тиждень тому. Сам хлопець вже декілька днів не мився, бозна скільки часу не прав одяг.

Хлопець, якому пророчили чудову кар'єру, може навіть за кордоном. Про якого частенько говорили, що він один з десяти найталановитіших фотографів в Україні. Який мав прожити яскраве, забезпечене, цікаве життя з коханою дівчиною, створити сім'ю, народити дітей. І в нього тоді був такий шанс. Адже один раз він вже викараскався з цього.

За один вечір там під кущем на піску, на Оболонській набережній, він став хлопцем без майбутнього. Ні, не з посереднім майбутнім чи в бідності. Ні. Взагалі без ніякого. Цього разу шансів в нього майже не було. Позаяк розбите серце стало всьому причиною. І ніхто й ніщо не могло залатати ту величезну дірку в його грудях, яка постійно кровоточила й не давала йому дихати, забирала останні сили. Лиш алкоголь ненадовго змушував хлопця забути про цей біль.

Лія йому звичайно ж подобалася. Він навіть відчував до неї потяг та глибоку симпатію. Однак, вона не встигла стати для нього тою, задля кого б він хоч спробував боротися. Тож кілька днів на тиждень він звільняв темну сторону своєї особистості та дозволяв хворобі під назвою «пияцтво» руйнувати та зжирати себе зсередини. Він вже перейшов межу. Ту, коли можна було ще щось змінити. Тепер назад дороги вже не було й доля хлопця була вирішена.