Розділ 11. Підозри

Лія і Микола зустрічалися близько місяця і це вже було трохи схоже на серйозні стосунки. Для Лії так точно. Шість років тому в неї були лише невмілі залицяння та нав'язливі домагання з боку старшокласника, який потім потонув у шкільному басейні при загадкових обставинах. Відтоді її від хлопців як одвернуло. Вона боялася їх і обходила десятою дорогою. І кожний новий залицяльник чогось відразу нагадував їй ту саму історію з потопельником Ігорем.

Їй тоді цілий рік довелося ходити до психолога. Мама змусила, бо ж Лія перестала їсти, спати, закинула навчання і весь час плакала. І хоч їй ніби полегшало й лікування подіяло, внутрішня травма залишилася й роками не давала дивитися на чоловіків спокійно та без страху.

Микола виявився першим хлопцем, від якого її не відвернуло й хто не викликав у неї цілу низку спогадів, від яких аж нудити починало й взагалі ставало погано. Він поводився зразково. Завжди з квітами, цукерками. Завжди компліменти. Дотепні жарти. Хлопець не одну книгу в житті прочитав й з ним можна було побалакати на серйозні теми. Та що їй подобалося найбільше — це його простота у спілкуванні й веселий характер. Від нього віяло безпекою. Дівчина завжди багато сміялася, проводячи час з ним.

Її ж подруга Ната навпаки, була налаштована проти Миколи. Вона не могла в цьому відверто зізнатися Лії, щоб та не дай боже не подумала, що вона заздрить. А проте, одного разу це все-таки вилізло на поверхню і призвело до сварки.

Лія крутилася біля дзеркала і мрійливо про щось думала. Її погляд став відсутнім, а на лиці з'явилася посмішка.

— Про що думу думаєш, подруго? — весело запитала Ната, зайшовши до кімнати.

— Я думаю, що скоро ми з Миколою будемо жити разом, а потім одружимося, дітей народимо. А ще купимо будиночок в лісі біля озера й будемо жити довго та щасливо.

—  Ого-го, подруго, — присвиснула Ната. — Ти б не поспішала так з цим, — якісь дивні інтонації прозвучали в її голосі. — Ти ж його ще так добре не знаєш. — додала з недовірою.

— А ти знаєш! — невдоволено проговорила Лія. — Чого ти так до нього відразу прискіпуєшся?

— Ну чого ти? — розгубилася від такої гнівної реакції Ната. — Я просто кажу, що походила б з ним на побачення кілька місяців, а може рік. Пізнала б його краще, а вже потім і плани можна складати.

— А ти не заздри! — ще більше розгнівалася Лія. — У самої хлопця немає, а мені поради даєш. Звідки ти знаєш, наскільки ми близькі? Люди буває по п'ять років зустрічаються і потім розходяться, а є й такі, що через декілька місяців одружуються і далі все життя разом живуть.

— Важливо ж не скільки, а як. — не стрималася й уїдливо відповіла Ната, та побачивши сердитий вираз обличчя у подруги, більш лагідно та спокійно додала, — Дивися сама Лія, тобі звичайно ж видніше, як у тебе все там. — І вийшла з кімнати.

Та відчуття, що щось може піти не так чи вже йде не так, вона залишила, поселивши сумніви в душі у Лії. Річ у тім, що дещо все-таки бентежило дівчину й давно. Микола був майже ідеальним. Справді. Крім одного — його постійної зайнятості. Вони зустрічалися один раз на тиждень, ну максимум два. Він казав, що в нього дуже багато роботи. Але в цей час частенько навіть слухавку не брав, на повідомлення не відповідав. Завжди виправдовувався, що був у клієнта, а потім його буцімто справи накрили з головою і він вже забував відповісти. Щиро просив вибачення. Ласкаво так. По-доброму. Купував їй щось смачненьке. Показував нове красиве місце у Києві, намагаючись загладити провину. А потім все повторювалось. На два-три дні він просто безслідно зникав.

Останній раз був найдивнішим. Як завжди, він прийшов з оберемком квітів, зробив їй комплімент. Однак коли потягнувся до неї, щоб поцілувати, вона відчула ледь помітний запах алкоголю. Такі аромати вона добре розрізняла, бо все дитинство провела з алкоголіком. Дівчина ненавиділа цей сморід більше за всі інші неприємні запахи у світі.

— Миколо, ти що випив? — розсердилася й обурено вигукнула Лія. — Значить на мої Смс-ки ти не відповідаєш, а сам там з кимось пиячиш?

— А, Ліє... — почав, заїкаючись, виправдовуватися хлопець. — Там просто у колеги був день народження. Я й не пив майже зовсім. Лише одну чарку за компанію з усіма. А потім відразу ж повернувся до роботи, бо ж маю проєкт серйозний. Терміни вже закінчуються. Ну правда, Лієчко, — він побачив, що вона сумнівається. — Я ні з ким не п'ю і не гуляю без тебе. Чесно-чесно, — і він посміхнувся до неї своєю найкрасивішою, найщирішою та найневиннішою посмішкою.

— Ну, добре, — змилостивилася дівчина. — Може я й справді перебільшила.

— Звичайно, що перебільшила, — відразу схопився за ці слова хлопець. — Накрутила себе на рівному місці. Додумала ще багато. Й звинуватила. В той час як я ні в чому не винен. Працюю багато та й усе. От і вся моя провина.

Ната, що в цей час проходила повз них зі своєї кімнати на кухню, з відразою скривилася. Вона була впевнена, що він бреше. Дівчина завжди відчувала, коли хлопець обманював. Скільки тих покидьків вже було в неї в житті: зрадники й ігромани, якось наркоман один попався, алкоголіки також зустрічалися час від часу. А ще був матусин синок, збоченець, аб'юзер і один безхарактерний також попався. Тож вона добре знала, коли хлопці говорять неправду. Ната відчувала, що Микола щось приховує та після останньої розмови з Лією не хотіла більше псувати їх відносини. Тому просто привіталася з ним й, не зупиняючись, подалася далі по своїх справах.

Коли Микола пішов, Лія зайшла до своєї кімнати, щоб потренувати трохи англійську у зв'язку з її спеціальністю та роботою. Вона вилізла на диван, підібгавши ноги під себе й задумалась. Їй щось не подобалось. Що конкретно, вона сказати не могла. Однак на душі було неспокійно та тривожно.

Раптом у кутку вона почула шарудіння.

— Що?!! О боже ні, тільки не ти! Я думала, що позбавилася тебе. Ти ж п’ять років не з'являлася! Тільки не зараз, прошу! — вигукнула дівчина, скочила з дивану та вибігла з кімнати.