Розділ 5. Заручник ситуації

Ігор звик завжди отримувати все, що йому захочеться. Його батько був управлінцем місцевого банку, а мама — світська левиця масштабів невеликого міста. Вона завжди казала йому, що він, та вся їхня родина — обрані. Тому в нього не було права соромити цю сім'ю. І для цього його мамуся — красива, доглянута жінка, років сорока, з темним, майже до поясу волоссям й самовпевненою посмішкою, нічого для нього не жаліла. 

Він міг купувати собі будь-який одяг, ходити на різноманітні секції, їсти будь-що. Єдиною умовою було те, що він мав бути маминою гордістю — найкращим у школі, найкрасивішим серед однолітків, лідером всюди й в усьому. Коли йому ще й п'яти років не виповнилося, його відвели до місцевого басейну. Тренеру ж безперечно гарно заплатили за особливе ставлення та увагу. Мама захотіла, щоб у майбутньому він став відомим плавцем. Так, щоб вона могла подружкам та знайомим похвалитися, щоб їй всі заздрили.

Плавати у малого виходило добре й, не дивлячись на те, що за нього платили, він і справді подавав великі надії. Сама його статура виявилася, як не дивно, відповідною саме для такого виду спорту.

— Ти молодець, — мама гладила його по голові. — Коли ти виростеш, то станеш найвідомішим плавцем у світі.

І поки він був малим, йому здавалося, що це і його мрія також, що він і справді дуже хоче перемогти на якомусь міжнародному конкурсі, який будуть показувати по телевізору. А мама сидітиме в залі, пишатиметься ним та плескатиме в долоні від захвату.

Біда в тім, що коли хлопець підріс, йому плавання набридло. І він відразу повідомив про це батькам:

— Тато, мама, attention please, як каже наша вчителька англійської мови. Я маю повідомити, що на плавання більше не піду. Я цим займатися не хочу. Мені воно вже в печінках сидить, оте ваше плавання.

— Ах, — тільки й видихнула мати й, демонстративно склавши руки на тому місці, де мало бути серце, втратила свідомість, впавши прямісінько на дорогезний паркет, дзеленчачи усіма своїми золотими прикрасами під час цього падіння.

— Що ти верзеш? — гнівно вигукнув батько. — Нащо ти матір доводиш? Бачиш, що наробив? — він схилився над нею, намагаючись підняти дружину й відтягнути до шикарного білого шкіряного дивану біля вікна.

— Подай матері води! Чого стоїш як стовп?

Ігор кинувся наповнювати склянку мінеральною, чистою водою зі свердловини за ціною золота, яку їм особисто привозили аж з іншого краю країни, в той час, як Маргарита Павлівна й сама почала приходити до тями.

— Мені здалося… — манірно прошепотіла вона, — що він сказав... О Боже! — вигукнула, поглянувши в сторону Ігора, — я згадала, він і справді це сказав. Він просто знущається зі своєї матері.

Вона зробила маленький ковток води й театрально схопилася рукою за голову, ніби бажала відірвати її зовсім. — Ну що за дитина. Ну що я тобі поганого зробила, що ти так чиниш зі мною? Що скажуть усі мої подруги? Яка ганьба!

Потім різко схопилася на ноги й підбігла до невеличкого круглого столика, де лежала її зелена сумочка з крокодилячої шкіри. Похапцем витягнула гаманець:

— Я знаю в чому проблема. На, тримай. Цього має вистачити. Погуляй як слід. Це, мабуть, в тебе підліткова криза.

Жінка знову схопилася за голову:

— Голова наче розколюється навпіл. Мабуть, це тиск… — І знову простягнула гроші: — Не нервуй мене. Відпочинь поки. Ти передумаєш. Я навіть думати боюся, що буде, якщо ти не передумаєш.

Батько  стояв біля вікна у своєму дорогому костюмі, схрестивши руки на грудях, й незадоволено свердлив Ігоря крижаним поглядом. В його очах зчитувалося розчарування й засудження поведінки сина, в якого так багато вкладено.

— Поки ти сам не заробляєш і живеш в моєму домі, будеш робити, що тобі мати каже, — промовив з погрозою в голосі. 

Ігор похнюпився й стух, як повітряна кулька, що здулася. До нього вперше в житті дійшло, що він не центр всесвіту й все не крутиться довкола нього. Він лише маріонетка в руках батьків й заручник ситуації, адже без їхніх грошей він прожити не зможе — надто вже звик до розкоші. Тож вибору особливо не було. Доведеться повертатися до плавання, щоб там інше він собі вже не намріяв.