Розділ 3. Сашко.

— Мала, підеш зі мною на побачення? — сам в захваті від своєї крутості, прогундосив Ігор й простягнув їй молочну шоколадку.

— Ігоре, я не впевнена. Ти ж знаєш... Тато.

— А що тато? — обурився хлопець й схопив її за руку, — почекаєш, доки він п'яний засне й тихенько вислизнеш з дому. А я на роздоріжжі на тебе чекатиму. А хочеш, хочеш… — очі хлопці забігали від збудження, — я дістану тобі особливі пігулки. Кинеш кілька йому в пляшку і він до ранку буде спати мертвим, безпробудним сном.

— Ти що, Ігорю! — захвилювалося дівча. — Не можу я. Дай мені спокій!

Лія вирвала свою руку, розвернулася й побігла по дорозі в сторону дому. Ігор хотів її наздогнати, та тут побачив товариша з паралельного класу і вирішив підійти до нього. Ще не вистачало, щоб інші хлопці бачили, що він бігає за якимось дівчиськом.

А Лія неслася як навіжена. Аж поки не почала задихатися й грудна клітина не стиснулася від болю. Тоді вона зупинилася, на півдорозі від дому, посеред лісу, захекана й втомлена. Насправді вона не хотіла додому. До болю не хотіла. Коли дівчинка думала про дім, вічно п'яного батька й щоденні сварки та скандали, а ще бійки між татом і мамою, в неї починала боліти кожна клітина її тіла. Дівчинка звикла, що їй всюди незатишно й вона вічно кудись біжить, постійно намагаючись врятуватися від чогось, що наздоганяло її скрізь.

З дому вона поспішала до школи, щоб ні хвилиною довше не залишатися зі своїм батьком, який міг її вдарити, обізвати чи забрати кишенькові гроші. Зі школи вона швидко бігла додому, щоб врятуватися від настирного Ігоря, який кругом її переслідував. Вона не могла дати йому відсіч, бо була маленькою слабкою дивачкою, відлюдьком — без друзів, покровителів і приятелів. Без усіх тих, хто міг би заступитися за неї.

Єдиним теплим місцем для неї була квартира їхньої сусідки поверхом нижче. Жінка жила з сином Сашком, який зараз навчався в державному Університеті на факультеті економіки. Хлопець завжди вгощав її цукерками, коли вона приходила, й діловито питав як справи. Так і сьогодні. Коли дівчинка врешті добігла до дев'ятиповерхівки, то відразу поїхала на восьмий, а не на дев'ятий поверх. Тихенько постукала у двері. Вона сама не знала, чому не наважувалася подзвонити в дзвоник. Ще мить. На порозі стоїть Сашко. Такий дорослий, красивий. Темне волосся з легкими завитками досить довге, щоб діставати до вух та не надто, щоб бути схожим на жіночу зачіску. Величезні блакитні очі, мужні вилиці. Високий. Вище Лії, мабуть, на голову, хоча вона у свої чотирнадцять також малявкою не була. Широкі плечі. Лія вся зашарілася, почервоніла. Почала заїкатися.

— Сашо, а тьотя М-маша вже вдома?

— На роботі, та коли це тобі заважало випити смачного чаю з цукерками, а? — він змовницьки підморгнув їй і посунувся вбік, пропускаючи всередину. Вона ніяково протиснулася. Здалося, він ненароком доторкнувся до її плеча. По тілу пробігли мурашки. Дівчинка ще більше зашарілася. Ноги підкосилися. Лія почала перебирати своє кучеряве волосся, пригладжуючи й засовуючи його за вуха. Її обдало теплом та затишком квартири, де все гаразд. Вона б воліла, щоб тут був її дім.

— Може я не буду тоді тобі заважати? Ти ж, мабуть, зайнятий там, уроками всякими.

Сашко засміявся:

— Якщо вибирати між уроками та спілкуванням з тобою, то я точно оберу тебе.

— А-а-а, — рум'янець розлився по щоках Лії й вона потупила очі.

Вони перебралися на кухню й хлопець заварив їй та собі по чашці чаю.

— Шоколадну цукерку, а, як завжди? — підморгнув їй.

— Так, будь ласка.

— Як взагалі в тебе справи? Як ти? — Він глянув уважно в її бік й продовжив. — Я знаю, як ти живеш з мамою й дуже співчуваю тобі. Навіть гадки не маю, як допомогти в цій ситуації.

Щоки дівчинки стали червоними наче томати. Вона втупила очі в підлогу, намагаючись їх взагалі не підіймати від сорому.

— Крім дому в тебе інших проблем немає?

Лія вчепилася пальцями в край столу й так сильно їх стиснула, що ті аж побіліли від напруги. З очей бризнули сльози — їй стало шкода себе. І так страшно й незатишно, що хотілося розповісти про це хоч комусь. Хлопець похмурнів ще більше. Коли дівча перестало плакати, він тихо промовив:

— Якщо щось станеться, ти ж мені скажеш, правда? Пообіцяй, що скажеш.

Й вона пообіцяла.