Епізод 1. Потопельник у басейні. Розділ 1. Небезпечна жінка

— Любий, я мушу попередити тебе про дещо, — зніяковіло пролопотіла Лія у слухавку, — доки наші відносини не стали аж занадто близькими та серйозними.

— Ну, — насупився Максим, оскільки ні загадок, ні сюрпризів він не любив.

— Я — небезпечна жінка! — впевнено заявила Лія.

— А-а-а, — посміхнувся Максим, — то це я і так знаю.

— Ні, ти не зрозумів, — знову занепокоєно почала дівчина. — Я маю пояснити. Якщо ти колись зробиш мені боляче, Щось помститься тобі за мене. І чим болісніше буде мені, тим гірше буде тобі.

— Що ти маєш на увазі?

— Мій колишній зараз безхатько й алкоголік, — почувши тихий сміх свого хлопця, Лія в розпачі розвела руками. — Максим, ну повір ти мені. Щось мене охороняє та мститься всім, хто мені шкодить, руйнує потім їхні життя. Він, до речі, був великим управлінцем і взагалі успішним чоловіком. Потім він мене образив, зрадив, — тут вона зробила паузу. — Декілька разів, — тихіше проговорила. — А через рік я дізналася, що він гроші у всіх позичає на чергову пляшку горілки, заріс довжелезною бородою, від нього тхне й живе він не зрозуміло де.

— Ти як маленька, Лія. Це життя і всяке може бути. Людина могла елементарно збанкрутувати. Може в нього екзистенціальна криза в житті.

— А попередній до нього взагалі помер, — ледь не плачучи перебила його Лія, — впав з даху дев'ятиповерхівки при загадкових обставинах. Знайомі казали, що він покінчив життя самогубством. Та я в те не вірю. Він би такого не зробив. Він любив життя.

На це Максим промовчав. Бо що тут скажеш.

— Максим, коли я була підлітком, я ходила на плавання. Сподобалася одному старшокласникові, — схлипуючи, але вже спокійніше, вперто продовжила Лія. — Потім він почав залицятися до мене.Намагався провести додому. Шоколадки на тренування носив. Одного разу ми залишилися вдвох і він... Він почав чіплятися до мене й ледь не зґвалтував. Мене врятувало те, що забіг інший хлопчик з сусіднього класу і покликав на допомогу. Але того хлопця, ну того плавця... Його знайшли наступного ранку в тому самому басейні... Казали, що він був найкращим кандидатом на золоту медаль на міжнародному конкурсі й просто хотів додатково потренуватися. Загалом, отак от сталося. Він потонув.

— Лія, люба, — тихо почав заспокоювати дівчину Максим, — це все лише збіг. Як я й казав, в житті всяке буває. З ними трапилося те, що мало трапитися.

— Не заспокоюй мене, — категорично промовила Лія. — Ти не знаєш головного. Тобі відомо, що в мене батько помер багато років тому?

Максим мовчав, ствердно кивнувши сам собі.

— Але ти не знаєш як він помер, — продовжила Лія. — Мій батько сильно пив. Кожного дня. Багато. Наче у дві горлянки. Не жалкуючи ні матір, ні мене. Життя з батьками було нестерпне. У сімнадцять років, коли я нарешті поїхала вчитися до Києва, він наковтався отрути від щурів й за кілька днів помер. Я навіть не встигла з ним побачитися. Приїхала вже на похорон, — вона нервово прицмокнула й облизнула губи. — Говорили, що може п'яним він упустив щось на підлогу, де було посипано, а потім з'їв.  

Максим продовжував мовчати й обдумувати те, що сказала Лія. Особливо його здивувало, що в сучасних квартирах дотепер в когось можуть бути щури чи миші.

— Отже, любий. Ти певен, що ніколи мене не образиш, якщо наші стосунки стануть аж надто серйозними? Чи можливо хочеш втекти, після всього сказаного, якомога далі вже зараз? Повір, тобі краще про це повідомити мені тепер. Бо як я вже сказала, Щось охороняє мене і мститься всім, хто мене кривдить. Отже, я повторюю своє питання — ти точно впевнений, що нам потрібно жити разом?

В глибині душі Максим вже не був таким переконаним у цьому. Однак природний скептицизм у ньому переміг:

— Так, зайчику, я заїду за тобою вранці. Підготуй речі.

Лія опустила слухавку і, нервово кусаючи нігті, пішла на кухню пити чай. Незграбно потягнулася за чашкою й ледь не перекинула весь інший посуд разом узятий. Потім перечепилася через стільця, коли простягнула руку, щоб дістати заварник.

«Мама завжди казала, що я ходяче нещастя, — подумалось. — Нервова система ні до чорта не годна. — Лія потерла руками почервонілі від безсоння, що останнім часом мучило її, очі. — От якби мама була поруч, — знову промайнула думка. — І нащо їй було їхати на заробітки до Італії? Було б зараз не так самотньо».

— Але ж я не сама, — заперечила собі Лія. — У мене купа друзів: Анютка має на тижні зайти, з Сашком з дитинства дружимо. Він і речі зібрати й спакувати допоможе сьогодні, — ніби сама себе вмовляла. — От жити буду з Максимом. Це ж кохання? Це точно кохання! Такі дорослі стосунки. 

Їй якось хороше й одночасно ніяково стало від слова «дорослі». Іноді вона досі відчувала себе маленькою дівчинкою. Й ніби підтверджуючи це, Лія підібгала під себе ноги на табуретці й сильніше укуталася в шерстяний кардиган. Вона натягнула його рукава аж на пальці на долонях й посунула до себе чашку з щойно завареним гарячим чорним чаєм.

Дівчина сьорбнула солодкого напою й задумливо залипла поглядом у вікно. З дев'ятого поверху було добре видно, як там на землі люди заклопотано поспішають кудись по своїх справах. Як працьовиті мурашки — метушаться, розв'язують якісь проблеми. Через похмуру погоду сонечко сховалося за хмаринками. Картину доповнювали мокрий асфальт й грязюка. Досить нетипова погода для лютого й люди там внизу також виглядали неприродними чи навіть несправжніми. Як декорації до чергового акту на сцені.

Мама завжди казала, що в кожного своя доля. От яка доля у тої огрядної жіночки в салатовому пуховику, яка щосили тягне додому клунки з базару? Невже в неї немає нікого, хто міг би їй допомогти? Втім, Лія жила навпроти базару. Тож абсолютно нормально, що тільки таких людей з пакетами та важкими сумками вона й бачила.

Або, наприклад, той військовий з 20-річною кралечкою блондинкою, які якраз сідали в блискучу й велику чорну машину. Чим закінчиться їхній роман? І чи вона з ним через гроші? Цікаво, що це за авто й наскільки воно дороге?