1

Грибовищі було захоплено практично майже в обідню. Не витримавши рішучої атаки армії гетьмана Василя Пилипенко невеличке містечко здалося практично без суттєвого супротиву. Сам план штурму, хоч і не відзначався особливою хитромудрістю, однак був продуманий до найменших дрібниць й проведений просто блискуче. Спершу козацькі характерники начаклували на світанку над містечком густий Дурманний Туман. Під його прикриттям три бойових дракони непомітно спустилися на один з майданів містечка і висадили десант опришків. Невеликий загін розвідників-диверсантів діяв вміло і безшумно. Минуло зовсім небагато часу, як вони вправно нейтралізували напівсонну муніципальну варту, швидко відкрили міські ворота і гостинно спустили підвісний міст.

Все інше було справою техніки. Загони козаків, гайдамаків та опришків з бойовими криками увірвалися на вулиці сонного міста. Гарнізон, що так повністю і не оговтався від дії чаклунства, пручався відчайдушно, проте був змушений крок за кроком відступати. Тактична перевага було за військом полковника, і він ним цим скористався сповна. Сонце ще не сягнуло зеніту, як Грибовищі остаточно капітулювали, сповна віддавшись на милість переможців.

Як тільки опір супротивника було остаточно придушено, мене викликали на нараду в ратушу містечка, де був розгорнутий тимчасовий штаб нашого головнокомандуючого. Захопивши з собою двох зброєносців, я подався в дорогу. В душі панувало збудження від недавнього бою, яке підтримували відчуття постійної небезпеки, запах диму від безлічі міських пожеж, гучні стогони поранених. Пекельна суміш що так і нуртували в моїх жилах.

Звернувши за ріг дому, бачу, як двоє мародерів брутально знущаються з молодої жінки. Паскудники роблять це просто на брудній бруківці вулиці. Один зриває з бідолахи одяг, інший стоячи на колінах, між її ніг, розстібає свої штани. Жертва голосно кричить, і з усіх сил чинить опір, але вирватися з лап ґвалтівників звісно ж не в змозі. Швидко підходжу і сильними копняками зупиняю це неподобство. Ґвалтівники хапаються за свої бойові сокири, проте два заряджені пістолі зброєносців, наведені на них, і гостра шаблюка в моїх руках миттєво нейтралізують бойовий запал у негідників. Нахилившись в шанобливому поклоні, вони миттєво зникають в найближчому провулку.

Підійшовши, допомагаю молодиці піднятися і тільки тоді маю можливість розглянути її більш уважніше. Вона висока, струнка, з біса симпатична. Розпатлане волосся чорного, мов сажа кольору, важкими кучерями розсипалися по широких плечах. На круглому розпашілому від хвилювання обличчі застиг вираз страху і беззахисності. Тремтливі чернечі вуста міцно стиснуті, у великих сірих очах стоять величезні виноградинки сліз. Обома руками жінка намагається обривками сукні прикрити свою спокусливу голизну.

Віддаю незнайомці свій плащ і говорю з певним докором:

– Не варто такій молодій панянці в такий непевний час вештатися містом.

Не звертаючи уваги на мої докірливі зауваження, чорняка загортається в широкі поли мого плаща і гордовито відповідає:

– Шляхетний лицарю, прийміть найщиріші слова подяки за врятоване честь і життя, від бідної беззахисної жінки, і не відмовтеся назвати своє ім'я, щоб слава про ваш подвиг розлетілася по всьому світу.

– Та ну, що ви, у моєму вчинку не було нічого героїчного, – відповідаю я, і швидко додаю. – А звати мене Петро Калинець, мандрівний лицар який зараз знаходиться на службі в полковника Василя Пилипенко в званні хорунжого. До речі із задоволенням дізнався б і ваше ім'я?

 – Марія Кругляк, вдова купця Андрія Кругляка з Боярина.

Голос у жінки дзвінкий, наповнений самоповагою і щирістю. Він чимось подобається мені, і я несподівано для себе пропоную:

– А давайте, я проведу вас до вашого будинку?

Марія погоджується. Йти нам доводиться недовго, але за цей час я дізнаюся багато цікавого про свою супутницю. Родом вона з півдня, але після несподіваної смерті чоловіка перебралася жити в Грибовищі. Хотіла сховатися від вихорів війни. Однак не вийшло. Початок штурму застав жінку в знайомого пекаря, куди вона на світанку прийшла купити свіжоспеченого хліба для двох своїх дітей. Повертатися назад довелося через все місто, і по дорозі додому їй не пощастило, попалася в лапи ґвалтівників.

Будинок вдовиці виявився на щастя ще не розграбовані. Була це невелика кам'яниця, яка могла привернути до себе увагу різного бандитського непотребу (до речі, звичайне явище, в перші дні після захоплення будь-якого міста). Щоб цього не допустити, я наказав зброєносцеві повісити над вхідними дверима мій щит з родовим гербом, білий кінь з калиновою китицею в морді. Тепер це символ того, що Кругляк і все її майно знаходиться під заступництвом лицаря Калинця і хто зазіхне на них, ризикує поплатитися за це, своєю головою.

У будинку, в просторій затишній вітальні, пані Марія дивлячись мені просто в очі, життєрадісно промовила:

– Пане Петре, будьте великодушні і дозвольте бідній жінці навести лад в своєму зовнішньому вигляді, перед тим як ми продовжимо нашу подальшу приємну бесіду.

Згідливо киваю головою, і красива чорнявка зникає за дверима. Я ж з цікавістю роздивляюся убранство вітальні. Миттєво кидається в очі те, що сім'я Кругляк люди небагаті. Немає у них ні заморських килимів, ні картин відомих художників і скульптур прославлених скульпторів, ні дорогоцінного шовку. Та й срібла, золота і вишуканих коштовностей в інтер’єрі кімнати теж не помітно. Однак все підібрано і розставлено з таким смаком і вмінням, що не може не викликати захоплення.