Роздiл 14

Аріна

Брат забирає нас з Лізою, як і обіцяв. Проїжджаємо повз зупинки біля універу, і мої очі там, витягнула шию та придивляюся.

- Ти що там шукаєш? - зауважує брат. Все встигає, рулити і за нами з подругою наглядати.

- Просто дивлюся. Раптом скоро дощ піде, - мені раз плюнути, щоб вигадати привід.

Але я виглядала з іншої причини. Хотіла перевірити, чи немає там Льоші. А може, він на метро побіг? Я ж не знаю, де він живе. Ось і думки крутяться різні. Чому навколо Льоші крутяться? З цим розібратися складніше. Вони у мене дозволу не питають.

Тим часом Ліза з братом спілкуються між собою.

- Більше ви нічого з Гордієм вигадати не могли? Чого відразу не стрибнути з моста? - чую занепокоєння в голосі подруги.

- Лізок, ну чого ти? Трюк не дуже небезпечний, зате на змаганнях потім як запалю! - м'яко стелить брат, а отже, бреше.

- Сева, якщо дізнаюся, що ти будеш ризикувати — батькові розповім, — суворо попереджаю.

Він називає мене вередункою та ябедою.

Ну і нехай. Мені здоров'я брата дорожче його лайок.

- Що у вас в голові?! - Ліза обурюється, вона зі мною згодна. - Тільки й знаєте, що ризикувати. Невже не можна щось серйозніше придумати без небезпеки трюків?

- Чому не можна? - гмикає брат. - Можна з Корнєва брати приклад. Він взагалі вступив в якийсь клуб екстремальних марафонів. Заробляє грошенята, прикидаючись бідняком. Хочете, щоб і я так?

- Зовсім дурень? Знайшов з кого приклад брати! - я нападаю відразу. - Самі казали, що старший Корнєв злий псих, а його син ще гірший.

До самого будинку обговорюємо, які ще розваги бувають у хлопців. Ворог моїх братів поки що всіх переплюнув. Ну, зрозуміло, робити йому нічого. А побув би він в шкурі Льоші, дізнався б тоді, як воно вчитися, працювати та багатодітній сім'ї допомагати.

Ех-х... Льошка самий неповторний хлопець. Обов'язково навчу його грати в баскетбол. Якщо передумає, що ж, тоді змушу. Він же такий, що від скромності відмовлятися може.

Повідомлення від Льоші мене застає раптово. Тільки збиралася вийти зі свого поверху і сходити, їжі пошукати в холодильнику. Зачиняю назад двері. Спочатку відповім йому, бо стриматися вже не можу.

"Ти вже вдома, Аріна?”

Він ще й про мене встигає піклуватися. Безцінний хлопець, хоч в музеї виставляй.

"Я дома. А ти? Встиг до сестричок?”

"Так, вони тут все догори дном перевернули. Буду зараз порядок наводити"

Брат-герой молодець, звичайно. Але мені подумалося, що його сестрам нудно. Згадала себе з Лізкою, ми частенько в дитинстві влаштовували безлад. Зазвичай, в кімнатах моїх братів. Ось як почнемо нудьгувати, так відразу і бралися за справу.

"Льоша, ти з ними ходиш кудись? Може, дівчатка хочуть погуляти?»

Чесно, я турбуюся за сестричок, які завжди вдома сидять.

"Ну, інколи у дворі їх вигулюю. Сестрам вистачає".

Ото вже чоловіки, не розбираються, що нам треба. Вистачає йому, ти подивися!

Та й підкидати пропозиції абияк не можу. Все-таки у них сім'я велика, не на все вистачає. Я дуже спантеличилася з цього питання.

"Ти не проти, що я буду писати іноді? Мені майже немає з ким з універу спілкуватися".

Далі приходить від нього.

Ні, я не буду писати, що чекала, коли він подзвонить або напише. Не думала, що так швидко. Але ось, стою під своїми дверима, і навіть забула, що хотіла поїсти.

"Звичайно, не проти. Ти тільки не дзвони мені, коли я вдома. Раптом брати будуть поруч, я не хочу їм говорити, що у мене з'явився новий друг».

Саме якось випало з другом. Ну а як ще його називати? У справжньому вигляді Прутніков до мене не лізе, з ним весело, з ним приємно спілкуватися. З ним я дізналася, що вмію бути не дикункою, як брати і їхні друзі мене називали.

"Дякую тобі, найкраща дівчина на світі!»

Так ось взяв і до червоних щік довів. Хоч не настільки, як сталося, коли ми тренувалися на полі. Мені хочеться бачити Льошку своїм другом, але тільки варто до нього доторкнутися, ніби струмом пробиває. Та й Ліза сміється наді мною, що подруги на друзів так не дивляться.

... В універі на наступний день ми з подругою стоїмо в їдальні. Спокійно стоїмо. Чергу чекаємо. Як раптом якісь дурні нахаби починають нас розштовхувати.

- Ліз, це ж ті, що з Льошею однокурсники? - показую на знайому компашку.

- Еге, вони. Я їх по дикому реготу відразу впізнала, - подруга підтверджує, злісно поглядаючи на тих грубих хлопців.

- Провчити б їх… - у мене зріє відважна думка.

Переглядаємося з Лізою. Беремо в кожну руку по таці. І я кидаю заклик у натовп:

- Бийте тацями найжахливіших студентів! Сьогодні вони Льошу Прутнікова ображають, а завтра до вас доберуться. Не шкодуйте гадів!

Перша біжу та стукаю по самому знахабнілому. Ліза нападає на іншого. Потім до нас додаються ще три дівчинки, кидаючись на очманілих дружків. За ними ще і ще. Черга була довга. Стояти нудно, а так натовп підбадьорився.

- Відчепіться від нас зі своїм Прутніковим! - намагається відбитися той, що я напала.

Але не тут-то було. Я йому ще даю підсічку та зверху тацею стукаю по голові. Отримуй гад, отримуй!

- Дізнаюся, що Льоша вами не задоволений — зберу і побільше натовп. Буду мстити, поки не залишите доброго хлопця в спокої.

Компашка однокурсників Прутнікова з лайками збігає з їдальні. Так їм, кривдникам мого нового друга. Це тільки розминка була. Наступного разу й гірше влаштую.

- Арін, ти усі мафіни забрала. Куди тобі стільки? - Ліза з подивом дивиться на мій пакет біля каси.

- Льоші дам для сестричок. А то їм сподобалися ті, що я передавала минулого разу.

- Від мене тоді соки передай, - Ліза купує в коробочках і закладає в мій пакет. - Ще упаковку цукерок купила, я ж знаю, що ти до нього побіжиш. - І це дістає з рюкзака, перекладаючи мені.

Так, ми дикуваті з подругою. Здатні мстити та нападати. Проте в душі ми квіточки добрі. До хороших хлопців - і ми по-хорошому. А до нахабних гадів, особливо підлих... Ухх, краще нехай нам не трапляються. Тільки це їх і врятує.