Роздiл 10

Лекс

У недільний день на набережній повно людей. Всі ходять, прогулюються. Погода чудова. Один я, як той ідіот, сиджу на асфальті та намагаюся прикручувати іржаву раму до щойно надутого колеса. 

На території будинку батьків десь валяється парочка моїх спортивних великів. Якось я навіть подумував новий купити, більш наворочений. Такий, щоб трансформувався в трюковий. Батько проти мого екстриму, паркур для нього взагалі головний біль. Але мені не проблема і самому собі взяти, треба тільки трохи менше витратити на розваги з вечірками.

Інша справа моє сьогоднішнє придбання... купив беушний велик по оголошенню. Мені обіцяли, що з ним я і пустелю переїду. Забули тільки попередити, що їхати на ньому буду без коліс.

Зараз я привів велосипед у робочий стан. Ну не повністю сам. В автомайстерні допомогли, реготали довго, але при оплаті за терміновість, все що змогли припаяли та колеса тепер міцно тримаються.

Насуваю нижче кепку на лоб, це моє прикриття від випадкової зустрічі зі знайомими. Куртка на мені та ж, школяра. Штани та інші кросівки взяв на ринку по дорозі за великом.

Біля мене різко гальмує самокатна наїзниця. Так і знав, що приїде.

- Привіт, Льоша. Це і є твій велосипед?

Аріна нахиляє голову, поглядаючи на мене зверху вниз. Сьогодні вона без шапки, з високим хвостом. В її очах так і миготять пустотливі вогники. А за плечима об'ємніший рюкзак, ніж вчора я помітив.

Швидко піднімаюся з гайковим ключем в руках, киваючи на вітання.

- Де ти бачиш велосипед? Це ж героїчний мустанг! Сусід спеціально для марафонів зробив. Бачиш, який він облізлий? Досвідчений тому що!

Дівчисько хихикає, проводячи долонею по металу.

- Нам що, по-твоєму, з самокатом нічого не світить? Я на одній нозі якось кілометр проїхала. У два рахунки тебе обіграю!

І вона викидає в мою сторону два пальці, ніби робить постріл для виклику. Точно так само мені не раз показував Овсій на тренуваннях. Знову нагадує, що вона всього лише сестричка ворогів.

Ось же чортівня яка. Струшуюся, приводячи в порядок місцями попливлу голову.

- А я на цьому велику торік без керма додому добирався. Ще подивимося, хто першим встигне до фінішу.

- Добре, я згодна!

Аріна стає, ніби на старт. Приготувалася, і я бачу в її очах палаючий азарт. Тепер ближче до мене наздоганяє порівняння. Ми з нею в цьому схожі.

Я не назву за останні кілька місяців нічого такого, щоб настільки мене завело. Щоб я сам себе перестав впізнавати та зважився на найбезглуздішу авантюру. Мої стрибки з моста зараз здаються нісенітницею у порівнянні з молодшою Сомовою.

- Почекай, куди зібралася? - хапаю її, по-дружньому, за плече. - Які правила? Умови для того, хто програв?

- Ой, справді! - вона розгортається до мене з самокатом. - Ти... хмм, - мружиться задумливо. - Льоша, ти в разі програшу…

- Не шкодуй мене, я сильний мужик, - підштовхую вже на рішення.

Для доказу руку згинаю, натякаючи на біцепс. Не дарма ж я залізо в тренажерці тягаю після перельотів паркуру.

- Гаразд, не шкодуватиму, - погоджується, але чомусь хихикаючи. - Чекаю від тебе танець балерини біля фонтану. Обіцяю від себе оплески.

Чого?

Ким танцювати?

Щелепа поповзла оскалом. Рукою повертаю на місце. Я ж простий хлопець без комплексів, нагадую собі свою роль.

— У такому разі, з тебе... - миттєво придумую в її дусі відповідь, але спеціально дражню, інтригую. - З тебе-е... залізти на гармату біля пам'ятника та звідти заспівати урочистим голосом гімн. Обіцяю голосно свистіти, кричати «браво» і великом над головою махати.

- Ні-і-і, тільки не це. Придумай інше!

Дівчисько обурено пихкає, зовсім вже не хихикає.

Придумав би я інше для тебе... Переводжу погляд від її губ. Але так все зіпсую, і тоді повторення поцілунку не світить і в майбутньому. Хоч бийся головою об стіну, смак поцілунку з нею не забувається. Болісно тягне мене ще повторити.

- Наші умови поверненню не підлягають. Правила, є правила. Тож не вередуй, дівчинко, а гімн репетируй заздалегідь, - пускаю на неї погляд з докором.

- Ох, ну ти і вигадав. Сподіваюся, що не програю.

Більше поблажок не випрошує. Хмуриться тільки, забавно показуючи для мене свою хоробрість.

Так, я б міг поступитися. Взагалі не проблема. Проте ні, прості хлопці без комплексів в моєму розумінні не здригнуться перед милашкою. Аріна повинна це відчувати від мене. Побачити іншим. Таким і запам'ятати.

Домовляємося проводити марафон в три кола від одного кінця набережної до іншого. В кінці для кожного буде свій рахунок. Ну і перевіримо потім, хто стане кращим.

Аріна зривається першою. Даю їй фору, ззаду розглядаючи її мініатюрну фігурку з рюкзаком, що бовтається у неї на спині. Зібране в хвіст біляве волосся дівчини підстрибує слідом за наїзницею.

Давай, рушай швидше, мій іржавий мустанг!

Кричу, звеселяючи свою хитреньку суперницю. Розганяюся та випереджаю, виглядаючи тепер на неї спереду назад.

- А ось зараз не проїдеш! - дражнить вона, показуючи на компанію, що з'явилася на шляху.

- Бути такого не може! Досвідченого марафонця ображаєш?!

Лавірую між хлопцями та дівчатами, в цей час Аріна якось встигла вже прослизнути.

Ну що за зараза?

Обертається на мене та й сміється.

Так ми і проводимо весело час до першого фінішу. Самий задоволений з нас один, вірніше одна. Це та, що підстрибує й навколо самоката бігає.

На другому заході перемога мені дістається. Аріна більше не стрибає. Тягне посмішку для поздоровлень. З великою натяжкою тягне. Щось не радує її перспектива гімни співати на вулицях.

- Зараз вирішиться доля століття! Мустанг, не підведи, не будь як собака сусіда, — прошу велик при Аріні.

- Самокат, я тебе не ображала. Будь ласка, обжени, сам знаєш кого, - вона пальцем на мене уточнює.

Не очікував, що Аріна за мною повторить. Мені її хочеться смішити, вже й сам не зрозумію, коли треба чи ні. Просто подобається за нею спостерігати, за її посмішкою, заливистим сміхом. Це, як опинитися на іншому полюсі, де вона більше не дивиться вороже, посилає або гнівно бурчить.