Роздiл 7

Аріна

Ми з подругою зайняли місце біля вікна на поверх вище і вичікували... пройшло більше часу, ніж розраховували. Вже думали, щось зламалося в павичі. Адже при струсі спрацьовує механізм і лопається тонка гума. Я несла подаруночок для мажора так, що ледве дихала. Але він же не став би тримати надувного себе настільки дбайливо.

Відповідка вдалася, ми це зі сміхом помітили. Тікав мокрий хлопець, поблискував, в повітрі тряс кулаком, а в іншій руці борсалися залишки подарунка. Навіть шкода стало іграшку, піду, напевно, ще одну куплю.

Проводжаю очима Олексія, поки не загубився з виду на парковці.

- Ну все! Тепер він точно відстане. Повинен зрозуміти натяк.

- А якщо ще більше сказиться? - з сумнівом в голосі тягне подруга. - Він через тебе травми отримував, двічі скупався, бігати швидше навчився.

- Так кажеш, ніби я його запрошувала. Сам чіплявся. І ми з тобою теж постраждалі!

- Ох, ще й до декана йти за допуском для історика, - важко зітхає вона.

Терплю, терплю. Все, більше не можу!

Зараз лопну, якщо не запитаю.

- Ліз, ну ти ж хотіла на нахабного павича подивитися. І? Як він тобі? Красунчик, так?

Після того як я втекла від нахаби, подруга зайняла місце в коридорі та простежила рух хлопця з синім павичем в руках. На неї він навряд чи звернув увагу, бо поспішав. Зате переплутати Олексія, при всьому бажанні було не можна. Тільки один міг крокувати з нашим яскравим подарунком.

Дивлюся на Лізку в усі очі та на місці кручуся. Повинно бути байдуже, а мені цікаво. Як же приємно, що є з ким чарівного гада обговорити.

- Думаєш, я скажу - ні? - регоче подруга. - Так, так, відразу видно, що хлопець привабливий, весь із себе. Звісно, не звик до обломів від першокурсниць. Але твій брат, звичайно ж, мені подобається більше.

- Гей! Не треба сюди приплітати вашу парочку. Ти просто тільки й думаєш про одного із Сомових, а Павич, він як блимне чорними очищами... аж туман в голові починається. Тому я і впала в перший раз.

— На мене не блимав, я не перевіряла, - розгублено бурмоче Лізка, поглядаючи на мене з подивом.

- А чого ти на мене так дивишся? Невже на мені блискітки залишилися?

Перевіряю руки, одяг, куди можу дістати очима. Помічаю блискучий слід на джинсах, нахиляюся і відразу намагаюся струшувати. 

- Арін, а ти впевнена, що думки про павича зможеш так само витрусити як блискітки? Раптом ще передумаєш?

Чого?!

Не можна мене такими питаннями катувати, коли я стою задом догори в пошуках блискіток. Раніше не знала цього. Тепер перевірено! У таких випадках, я ризикую звалитися на п'яту точку від обурення.

- Ніколи в житті! - твердо кажу, сидячи на підлозі. - З ким-ким, а з Олексієм Прутніковим з четвертого курсу зустрічатися не буду!

- Добре, домовилися, - Ліза ще більше сміється, і тягне піднятися на ноги. - Тільки за моїми передчуттями, ми йому не останню дали відповідку.

- Ти що? Терміново прикуси язик! Я тут приготувалася робити глибокий видих полегшення, а ти мені псувати збираєшся…

- Ой, мало не забула про твого павича сказати головне, - перебиває вона.

- Не про мого, - я не я, якщо не нагадаю.

Лізка відмахується, і далі продовжує:

- Десь я його бачила. Не можу точно згадати.

- В універі, де ж ще? - інші варіанти до мене не приходять.

- Ні, не тільки. У тому-то й справа. Зовсім в іншому місці... - вона підводить очі до стелі, хмурить лоб, як робить, коли хоче щось згадати.

- У клубі з дівчатами? Цілувався гад? З кимось затискався з однокурсниць? Крав м'ячі?

Можу і далі список продовжувати для цього бабія.

 - Поки не виходить. Як згадаю, де, відразу скажу, - розводить подруга руками.

Далі поспішаємо до декана, а то знову забалакалися, і нам відпрацювання загрожує. Вислуховуємо, що ми вже не в школі. Звання студентів нам повинно говорити дуже багато: не зривати лекції, не доводити викладачів до серцевого нападу, не носити на навчання вибухонебезпечні предмети.

З самим безневинним виразом очей клянемося - звання студенток не паплюжити. Обіцяємо для історика купити вітаміни, щоб чоловік духом зміцнів. Щодо вибухонебезпечних предметів замовчуємо, а то хіба мало що. Раптом він потім про павича дізнається.

І так до кінця навчального дня сидимо тихо. Заздалегідь вирішуємо, що на будь-який подарунок від кур'єра будемо кричати та збігати. Не приймемо нічого! Змусимо віднести замовнику.

Розбігаємося з Лізою на час наших тренувань. У планах потім разом поїхати в офіс агентства Сомових, там дражнити та дратувати моїх братів. І вже звідти нас Плат в кінотеатр відвезе, як обіцяв. Коротше, програма на вечір передбачає бути чудовою.

У відмінному настрої переодягаюся в спортивний костюм. Дівчатка з моєї команди вже побігли на поле. І я, наспівуючи собі під ніс, зашнуровую кросівки, перекладаю воду в інший рюкзак для тренувань, і спокійненько виходжу...

Аа-а-а!!! Нехай мені це ввижається!

- Хіба звідси вихід не у вікно? - перегороджує мені шлях знайомий нахаба, той самий головний у павичів.

Відмився вже, в іншому одязі. А злючий який... коле та четвертує на місці очищами.

- Куди хочу, туди і виходжу, - намагаюся відсунути гада, він затулив собою прохід від дверей, і я, так і топчуся на порозі роздягальні.

- Гаразд. Тоді я буду, куди хотіти, туди і заходити.

Підхоплює мене, немов легке кошенятко, і назад заносить.

- Ану, відпусти! Сам же пошкодуєш, а я ще зверху додам! - з криком брикаюся, штовхаючи його з усієї сили. - Чого прийшов, куди не кликала?

- Ще скажи, що на побаченні б зустрілися, — з усмішкою нагадує, про що і забула. Куди й не збиралася йти.

- У своїх снах там зі мною погуляєш!

- Зате наяву інше отримаєш.

Він з риком зачиняє за нами двері та втискає мене в стіну.

- Ти... ти, що збираєшся робити? - вперше так сильно лякаюся, переходячи від страху на шепіт.