Роздiл 4

Аріна

Не стала ризикувати та бігти на зупинку. Раптом наздожене, ноги довгі та спритні у гада приставучого. У цьому я встигла переконатись. У мене був варіант, куди можна тимчасово сховатися. Насправді я й так сюди збиралася за Лізою на її тренування черлідингу. Так і вийшло, що з вікна вискочила і знову опинилася всередині. Він точно не здогадається, куди я зникла. Хі-хі.

- Арін, ти чого? Поле на тренуванні розгромила, і тренер за тобою погнався?

До мене підходить Ліза, розглядаючи мій стан, який близкий до того, що втечу хоч на місяць, аби не в лапи павичі.

- Еге, якби ж то тренер. Знову нахаба старшокурсник чіплявся, той самий, що ми минулого разу через ведро на підлогу летіли.

- Отетеріти! Я знову все пропустила!

Ліза вражено охає, але я не встигаю ввести її в курс справи, подругу кличуть закінчити репетицію. Поки її чекаю, поступово приходжу до тями.

Це ж треба, отримала попадос собі на голову. Ні відром, ні м'ячем по голові, не відганяється хлопець. Сподіваюся, після облому з побаченням він вже напевно відстане. А якщо ні, то… то даремно він так не дорожить собою, а треба б подбати. Адже я не жадібна, коли просять, завжди дам відповідку. Якщо не візьме? Все одно подарую. Не пропадати ж старанням, тож, бери, не обляпуйся.

Після тренування з Лізою їдемо до мене додому. Точніше, не тільки до мене. Ми дружимо з початкової школи та наші батьки - давня банда приятелів. Ліза для всіх нас за роки вже стала своєю. Для мене найкращою подругою, а для Овсія тепер коханою дівчиною, яку він хоче у своє лігво скоріше поселити. Ну і я тільки "За", ми ж станемо сусідками.

- Та я й так у вас буваю, майже щодня, - подружка регоче від моїх натяків, допомагатиме їй зі збиранням речей. - Ти мені краще про нахабного Павича розкажи. А ні, не тільки! Ще подивитися хочу, що там за обурілий красунчик такий.

- Сто років би його не бачила, - жмурюся, начебто це допоможе.

Після моїх описів перегонів за м'ячем, Ліза ледве з автобуса виходить. Їй дуже смішно, мені навпаки. Злюсь я взагалі-то, дратуюся. У думках жбурляю в сітку Павича замість м'яча. Так йому, нахабному!

- Давай спитаємо у твоїх братів, може, вони його знають? - Подруга підкидає ідею.

- Та ні вже, дякую. Чи ти не знаєш, як вони завжди жартують, що на мене поведеться тільки псих ненормальний? І той протягне недовго. На лижах поскаче до лісу, на парашуті відлетить…

- Так, я пам'ятаю. Ще що твій хлопець захоче до акул пливти, аби там рятуватися. Але вони про мене так само казали, особливо Овсій. Бачите, ніхто нас не витримає. Ну і? Твій братик тепер говорить по-іншому, що нікому мене не віддасть, що я лише його малявка.

- З вами хоч зрозуміло, - відмахуюся від закоханої подруги, - Моїм братам і привід не треба, щоб разом сміятися. А що я скажу? Вони ж причепляться. І потім мені довго згадуватимуть, що я на хлопців з універа нападаю. Ніхто не повірить, що я ні до чого.

- Якщо так подумати... - Ліза тягне, зупиняючись перед воротами в особняк. - Не всі повірять, що ти випадково в нього зарядила м'ячем, і в іншому все виглядає сумнівно. Зрозуміло одне. Сомови іржатимуть довго та голосно.

- То що, в таємниці залишимо? - простягаю руку подружці, роблячи самий благальний погляд. - Ну, будь ласочка, Ліз, погоджуйся.

- Добре, нехай буде так. Але без мене сама не намагайся чинити розбірки з ним.

Ліза жартівливо тисне мені руку, ніби ми уклали справжній договір. Я вірю їй, що Овсію не здасть, та й іншим братам теж.

У двір входимо, відчуваючи себе спільницями по полювання на павичів.

Пропаде чи нападе Олексій?

Після нашої другої божевільної зустрічі мене ще більше хвилює це питання. Він дивний, самовпевнений, а ще бабій. У ньому немає нічого, що має бути в моєму уявному хлопцеві. Натомість зі здатністю дивувати, повний порядок. А мені ходи та гадай, де зустріну брюнета наступного разу.

Увечері після приїзду батька з братами з агентства Сомових ми збираємося за великим столом у їдальні. Взагалі, не часто це відбувається. Сьогодні так співпало, що Ліза приїхала до нас, і мама з Майєю, нареченою Гордія, надумали приготувати всілякі страви.

Раніше не було так весело, особливо мені в оточенні братів. Тепер і на моїй вулиці свято. У минулому завзяті гуляки, мої брати якимось дивом захопили в свої мережі дівчаток, яких, крім Лізи, теж можу назвати своїми подругами. Ми всі вчимося в одному універі та увечері балакаємо або ходимо гуляти.

- Платоне, ну що ти знову вигадуєш? - на старшого брата нападає Амелія, його дружина. - Що зі мною станеться в музеї? Мені потрібна ця підробка, я хочу туди влаштуватись потім.

- Знаю я ці музеї, - гмикає Плат, обіймаючи Амелію. - Всякі телепні тільки й нишпорять у пошуках гарненької здобичі. Але ти моя.

- Ще там мумії гуляють ночами, - перебиває парочку Овсій. - Сам бачив. Вони звали до себе Плата, в гості запрошували. Сходив би, чи що.

- Серйозно, брате, музеї тебе люблять. Завдяки Амелії ти будеш частіше там бувати, і якщо що, передавай привіт музейним привидам, - зі сміхом радить йому Гордій.

- Відчепіться від мене! Ви самі, як два привида з привітом.

Старший брат біситься, близнюки іржуть.

Ми з дівчатами базікаємо, раз у раз, нападаючи на жартівників. Все, як завжди, на вечері у Сомових спокійно не буває. Навіть батько поправляє Плата, що в нього всі троє синів із кукухою не в той бік. Тільки мама намагається сварку пом'якшити, підкидаючи братам добавку запіканки.

Відволікаємося всі, не тому, що хтось замовк. Ні-і, у нас такого не дочекаєшся. Навпаки, на гучні обурення тата. Він відповів на виклик по телефону і б'є кулаком по столу.

- Як? Як, вашу матір, ви втратили клієнта? Він завтра збирався підписати договір, - далі прислухається. І як заволає ще голосніше: - Знову?! Наш клієнт дістався довбаному Корнєву? Він же спеціально переманює.

Матуся підводить очі до стелі, мовляв, знову те саме. Батько має колишнього однокурсника, з яким вони кілька років воюють у конкуренції. Навіть я в курсі всього. Це прізвище чую в нашому будинку не набагато рідше, ніж Сомових.